Новини змагань

"Україна футбольна. Міжсезоння". Відверто з С.Літовченком (відео)

09:00, 6 лютого 2018

Велике інтерв’ю головного тренера лідера Першої ліги ФК «Арсенал» Київ Сергія Літовченка «Україні футбольній»

Головний тренер ФК "Арсенал" Київ Сергій Літовченко (саме так записаний у паспорті фахівець, прізвище пишеться через "і") став черговим гостем "України футбольна. Міжсезоння". У інтерв'ю спеціаліст, який зараз очолює команду, що лідирує у Першій лізі, розповів про свою футбольну кар'єру, стосунки з президентом клубу, поділився очікуваннями про підвищення в класі та згадав зйомки у журналі Playboy. 

- Ви говорили, що для вас важливо залучати до команди молодих футболістів. Задоволені як працює школа Арсеналу та наскільки вдалося втілити свої бажання?

- Вважаю, що це ідеальна формула, коли свої вихованці переходять на професіональний рівень в дорослий футбол. На жаль, не завжди це вдається реалізувати. На сьогоднішній день Арсенал ставить перед собою дуже амбітні цілі і не всі молоді футболісти зразу пробиваються в основний склад. Але для цього в нас є Ю 19, яка успішно виступає в Вищій лізі. Ми можемо порадіти за наших вихованців: воротаря Кучеренко, який виступає в Юнацькій Лізі чемпіонів, також Мельниченко. Вони вибрали для себе футбольну школу Шахтаря і на даний момент успішно виступають, але починали свій шлях саме в Арсеналі.

- Ви почали грати в аматорах лише в 17 років. А до цього чим займалися та як обрали шлях футболіста?

- Літовченко – футбольне прізвище, яке знають всі. Коли робив свої перші кроки в юнацькому футболі, якраз в 1988 році на піку своєї популярності був Геннадій Литовченко. Пам’ятаю, на ЧЄ 1988 року збірна СРСР успішно виступала. Зіркове прізвище далося взнаки. Поступово вдалося досягти того, що і бажав.


Дивіться також. «Україна футбольна. Міжсезоння». Відверто з С.Лавриненком (відео)


- Коли вперше записалися в футбольну школу? Чому лише в 17 років почали виступати за аматорів?

- У 1988 році записався в дитячо-юнацьку школу та почав займатися футболом. В 17 років дебютував на змаганнях, ще в той час навчаючись в школі. Потім почав виступати за Южноукраїнський Олімпік. Всіх випускників ДЮСШ Торпедо якраз направляли в оренду в Олімпік. Там і зробив свої перші кроки в професіональному футболі. Поступово кар’єра йшла по висхідній.

- Яким чином ви опинилися в Латвії?

- Повинна була приїхати литовська команда, але на моє щастя приїздила команда Даугава Рига. Їхні тренера продивлялися наших молодих гравців. Напевно, їм сподобалася моя гра і був підписаний контракт на три роки. Вважаю, що це був суттєвий крок вперед в моїй кар’єрі. В 1998 році дебютував в єврокубках, в наших українських реаліях це було практично неможливо, адже була велика кількість легіонерів в клубах.  Я не сумнівався, що зробив правильний вибір.

- Потім ви повернулися в Україну, чотири роки виступали в нижчих лігах. Нафком - академія на початку 2000-х років була справжньою кузнею нових талантів. Олег Федорчук зробив великий поштовх в вашій кар’єрі?

- Олег Вікторович  допоміг мені в моїй кар’єрі, за це я йому дуже вдячний. Був такий період, коли ми виходили з Другої ліги в Першу лігу. В команді були молоді гравці, про яких раніше ніхто не чув. Після цієї звитяги на нас почали звертати увагу команди з Прем’єр ліги. Я в той час був капітаном команди. На жаль, через певні причини  змушений був переїхати в Білорусь. Півроку відіграв в Торпедо – Маз. Ми тоді навіть перегравали Динамо Мінськ, також був капітаном команди. Кожен період в житті був дуже якісним і роки в Білорусі не виключення

- Ви повернулися в Україну і відразу в Таврію, яка виступала в Прем’єр лізі. Як оціните той період в вашій кар’єрі?

- Олег Федорчук був головним тренером в Таврії, саме він зробив мені пропозицію перейти до Сімферополя. На той час я вже був досвідченим захисником, в 25 років підписав контракт. Це був хороший період. В нас була молода команда, адже Олег Вікторович любив працювати з молоддю. За підсумками другого кола ми займали друге місце, поступилися лише в двох матчах. Дуже приємно згадувати ті часи.

- Ви грали на позиції центрального захисника. Проти кого вам було найскладніше грати та як ви почувалися на цій позиції, адже в той час в чемпіонаті грали дійсно справжні бомбардири?

- Я з радістю згадаю тих з ким довелося пограти в Таврії. В ті часи в команді грали видатні захисники: Олександр Чижевський, Олександр Головко, Олександр Поклонський, Юрій Дмитрулін. В цій когорті я вважався молодий. Але ці гравці мені дуже допомагали і на полі і поза ним. В мене лише приємні спогади. Будь який футболіст Шахтаря представляв загрозу для захисника, але ми не тушувалися перед ними та грали в свій футбол. Навпаки, вони нас боялися.

- Яким чином ви  потрапили до Арсеналу?

- Після виступів в Таврії я перейшов до Арсеналу. Мене в Києві дуже тепло зустрів справжня легенда Олександр Заваров. Підписав контракт на три роки, який потім не одноразово пролонгували. Вважаю, що в цьому клубі  зробив собі ім’я. Завжди викладався на всі 100% на полі. Це був найбільш успішний період в моїй кар’єрі. Мене дуже багато пов’язувало з цим клубом, тому і вирішив що кращого місця продовження своєї футбольної діяльності не може бути. На той час син грав за Арсенал, дружина регулярно відвідувала домашні матчі нашої команди. Рік розмірковував над пропозицією стати дитячим тренером в структурі Арсеналу. Певний час перебував в клубі Буча, в якому грали покійний Сергій Закарлюка, Олег Мазуренко.  Але все одно вирішив, що необхідно залишатися в футболі і почав тренувати дітей. Після успішної роботи, отримав виклик попрацювати в основній команді.

- У вас не було іншого шляху, крім як працювати далі у футболі?

- Вибір є завжди. Мене кликали працювати тренером-селекціонером. Коли тренував дітей 2001 року народження в Арсеналі, Віталій Розгон запропонував бути граючим тренером в його команді. На той час він тренував Арсенал Київщина. Я порадився з Олександром Вікторовичем Москаленко, який сказав, що як тренера вони мене не відпустять. Так вийшло, що почав в Арсеналі з Білої Церкви, а продовжив в Арсеналі Київ. Після звільнення Аненкова, в команду прийшов Ангел Червенков, а я увійшов до його штабу.

- Як би ви охарактеризували цей період, адже Червенков не так довго протримався на цій посаді?

- Це був дуже хороший досвід для мене. Червенков непоганий спеціаліст, зі своїм баченням футболу. Я багато чому навчився в нього. Це  дуже важливий життєвий досвід, який надав  прогресу в моїй тренерській кар’єрі. Коли отримав пропозицію стати головним тренером команди, то без роздумів погодився.

- Коли починали тренерську кар’єру, на кого ви орієнтувалися? Можливо, мали конспекти відомих спеціалістів?Хто був для вас взірцем?

- Під час кар’єри професіонального футболіста вдалося попрацювати з багатьма якісними тренерами, від яких  багато чого перейняв та навчився. Дуже багато цікавого було в тренувальному процесі Олександра Заварова, який до того тренував в Франції. Також Вячеслав Грозний , Бакалов, Федорчук мали свій погляд на футбол. Мені пощастило, що зустрів на своєму шляху таких професіоналів. Після 30 років почав писати конспекти, записував найбільш цікаві моменти.

- У грудні 2015 року вас представили головним тренером Арсеналу. Було завдання за півроку вийти до Першої ліги. На вас це не тиснуло?

- Без завдань не цікаво грати. Необхідно, щоб був виклик. Тренера повинні собі довести, що вони чогось варті. Було дещо тривожно, але керівництво повністю мені довіряло. Втягнувся і почав працювати. В команди був прогрес в результатах, але на жаль не вдалося показати свій максимум в другому колі, адже були деякі нюанси. Але все одно команда виконала завдання і вийшла в Першу лігу. Значить, ми були на вірному шляху.

- Які стосунки в вас з президентом клубу Олексієм Кікірешком, адже він є граючим президентом. Відчували моральний тиск?

- Олексій Вікторович ніколи не змушував мене ставити його в склад. Ми домовлялися, що він бере участь в тренувальному процесі і забезпечує фінансування, а я відповідаю за результат. Звичайно, після виїзних матчів, коли Олексій Вікторович відсутній в розпорядженні команди,  він телефонує і запитує в мене, чому я поставив того чи іншого футболіста, відбувається нормальний діалог. Він фінансує команду, тому має право висловлювати свою позицію. В нас фінансування на рівні тих клубів, які борються за виживання. Президент прагне покращувати ситуацію, але не завжди це вдається. Є питання по зборах закордонних, екіпіровці. Вважаю, що спільно знайдемо правильне рішення.

- Президент сказав, що не буде проти, якщо команда вийде в Прем’єр лігу, хоча фінансове забезпечення на досить скромному рівні. Як ви можете це пояснити?

- Ми прагнемо виступати в Прем’єр лізі. Збиралися з футболістами, обговорювали  цю тему. Поступово йдемо до цієї мети. Не хочеться забігати наперед. Хочемо по спортивному принципу вийти в Прем’єр лігу, а далі хай керівники розбираються і роблять все від себе залежне

- Ви пам’ятаєте свій перший матч в якості головного тренера проти Колоса. Настільки відрізняються емоції, з якими ви виходили на той час від теперішніх ваших почуттів?

- Кожен матч для мене запам’ятовується, але та гра була особливою, адже я грав проти свого товариша Руслана Костишина. Колос тоді був на першому місці, практично не програвав. На 15 хвилині матчі ми вигравали 2:0. Це незабутні емоції. В підсумку ми не так вдало виступили, як би хотілося. Але той дебютний матч, в якому ми на голову були сильніші за лідера чемпіонату дорогого вартує.

- Хто вам тоді допомагав? Чи є у вас людина, якій ви повністю довіряєте, зважаючи на те, що ваш помічник залишив команду?

- Тоді це був Віталій Розгон, який зараз працює в Прем’єр-Лізі. Зараз мій помічник та соратник – тренер з дитячої школи, молодий та амбіційний Євгеній Наумовець. Він тренував дітей 2002 року народження. Задоволені його роботою, він проявляє себе як справжній професіонал. Ми не стали перешкоджати Андрію Васильовичу, якого покликали працювати головним тренером в його рідну Одесу. В нас в клубі все на людських відносинах. Будь який футболіст, який матиме більш вигідну пропозицію від іншого клубу зможе залишити нашу команду. Наприклад, Есеола в нашому клубі заробляє імідж і переходить в  команду, де кращі фінансові умови. Він допомагає нам, а ми йому. Наша команда рухається вперед.

- Якщо воротарю забивають з 30-40 метрів, то це більше провила голкіпера чи є такі удари які дійсно не беруться?

- Воротар не має право на помилку. Якщо він помиляється, то немає кому врятувати команду від пропущеного м’яча. Всі бачили які м’ячі забивав Роберто Карлос, тому я б не став звинувачувати воротарів у всьому. Вони виконують свою роботу. Пропущений м’яч – комплекс помилок. Той хто надав можливість супернику пробити по воротам теж несе  відповідальність. Я не згоден з тим, що один удар може вирішити долю матчу.

- Ви не згодні, що воротар це півкоманди?

- Я згоден з цим, але з приводу того, що все вішати на воротарів і один удар може вирішити долю матчу, я не згоден.

- Ви згодні з тим, що дуже багато залежить від того, хто грає в центрі поля. Артем Старогородський. Вам вдалося цього футболіста запросити, він взагалі хотів закінчувати, але є одним з найкращих гравців і по інформації Інстату він найкращий за підсумками осені?

- Із приводу того, що хотів закінчити, я не знаю, але можу сказати, що він хотів вчитися на тренерських курсах. Ні для кого не секрет, що він входить в мій тренувальний штаб, тренер на полі і його слухається команда. Виходять такі реалії, що він не може грати погано. Артем багато користі приносить клубу Арсенал, і тренером, і гравцем. Він був тим гравцем, який виходів на футбольне поле зі мною і я думаю, він залишиться тут надовго.

- Андрій Домбровський. Ви його на обласному рівні знайшли, ваша заслуга в його розквіті також є?

- Я коли прийняв команду, він був в команді, грав зі мною на чемпіонат міста, він додає від сезону до сезону, розуміє вимоги і виконує їх, відповідальна людина і його професіоналізм робить його одним з лідерів команди.

- Підписали ви вже Кучерова з Вереса, як довго слідкували за ним?

- За Валерою слідкував по матчам. Тут зіграли 0:0, програли їм на виїзді. Потім вони коли в Прем’єр-лізі були, грали на Кубок ми і програли. Подобалась його думка, бачить до прийняття м’яча і продовження. І коли потрібно було зміцнювати центр поля, ми згадали про нього, він був в Таджикістані. Ми побалакали і він прийняв рішення приїхати до нас, тож ми задоволені, він принесе нам користь і допоможе.

- Павло Федосов перспективний форвард, вміє вибрати позицію, весною він був основним, восени тільки двічі потрапив до заявки, що сталося з ним?

Він грав непогано і після цього була травма і рецидив травми коліна, він тяжко відновлювався і до кінця не відновився. Ми вже взяли на позицію Есеолу, і коли він почав тренуватися в загальній групі, то не вийшов на свої кондиції і був в оренді у нас, бо належить команді з Риги. І ми вирішили розірвати договір орендний. Він молодий і він ще принесе користь командам, в яких буде виступати. Дай Бог, щоб він позбувся травм і рецидивів.

- Есеолу не було можливості втримати?

- Ми просили його, але якщо тобі роблять в десять раз більшу фінансову пропозицію… І він поїхав до Казахстану. Це та людина, до якої потрібен підхід, не знаю, чому не складалося у нього в командах, але нам він допомагав, він випускався з нашої школи, він нам дуже допомагав.

- Разом із ним залишили команду ще три гравці, це були планові втрати?

- Ми підняли планку, брали гравців під першу лігу, зараз дивимося в майбутнє і ці гравці не витримали конкуренцію. І тримати їх… Я не бачу сенсу находження їх в команді. Це футбол, конкуренція і з усіма гравцями ми тепло розійшлися і бажаємо успіху їм.

- Скільки вам футболістів потрібно, щоб дограти впевнено 12 матчів, що залишилися?

- Ідеально по два гравці на одну позицію, але є травми, картки і 25 футболістів - це те число гравців, які потрібні, щоб вирішити завдання. Коли вилітали Домбровський і Старгородський, ми хапалися за голову. Зараз є Матвєєв, Кізілатеш, Кучеров, вже є гравці, вже спокійніше. Ми можемо в техніці програвати, але в бажанні не повинні поступатися.

- Ви можете протягом гри декілька разів змінити тактику і це непросто, потрібні навички, теорія?

- Так, ми змінюємо тактику дивлячись на результат. Есеола завжди посилював гру, ми могли грати в три форварди. Нам потрібні ці закордонні збори, ми зможемо працювати на тактику спокійно на сонці, а не тут на морозі. Дай Бог, що буде закордонний збір і будемо там працювати, потрібно з сильними суперниками зіграти, які сильніші за нас.

- Уже визначилися з суперниками?

- У нас змінюється часто кількість днів, і я не можу сказати які матчі, є Білорусь, Казахстан, Норвегія, Данія непоганого рівня. Але коли дізнаємося строки, то будемо балакати про спаринги.

- Протягом осінньої частини ви закріпилися не першому місці і ви не раз відповідали, за рахунок чого зробили такий результат. Зараз можете назвати три складові: за рахунок чого?

- Саме основне - ми добре попрацювали на зборах, у нас були серйозні навантаження, працювали у дворазовому режимі на базі, у нас організувалася родина арсеналівська, я можу давати поради, вони прислухаються. Я ніколи не ставлю себе, тренера, вище команди, ми робимо одну справу. Плюс керівництво, бувають фінансові трудності, не без цього, але однак у нас родина. Футболістів хотіли переманити команди більш фінансово стабільні, але вони залишилися і ми задоволені. Ми в побуті команда і ця команда виходила на поле, ні для кого не секрет, що футболісти багато бігають на зборах і в матчах також повинні бігати, ми домовилися віддаватися на сто відсотків і це принесе результат.

- Два роки тому було засновано Арсенал Кап Сергія Закарлюки, буде він проводитися в цьому році і хто став ініціатором?

- Ні для кого не секрет, що Закарлюка багато років віддав як футболіст і тренер клубу Арсенал, ми з Олександром Вікторовичем давно думали провести щось таке і вирішили назвати іменем Закарлюки. І відгукнулися той же Руслан Костишин з Колосом, і інші команди. В цьому році він під великим питанням, але можливо буде проводитися, якщо ми полетимо на збори, то буде наша команда Ю-19 грати. Сюди приїздять і Суми на збори, і Луцьк був, і Житомир заявку подав. Завантаженість полів і академія Шахтаря повертається до Щасливого зі зборів і ми фізично не зможемо турнір організувати.

- Арсенал один з п’яти клубів, який подав заявку на атестацію. Ви футбольна людина, який кошторис команди Прем’єр-ліги може бути?

- Мені здається це не за адресою. Цим повинні займатися функціонери. Всі служби і стадіони - різні цифри. Якщо ми вирішимо завдання, то можна буде задавати питання, але зараз не забиваємо собі голову і коли виконаємо завдання, тоді будемо вирішувати, на що спроможне керівництво. Атестація стадіону мабуть не пройде для Прем’єр-ліги.

- Зрозуміло НСК «Олімпійський», «Стадіон імені Банникова», «Динамо» імені Лобановського» зможуть прийняти матчі УПЛ вашої команди. А ось найбільша стаття витрат зарплати футболістів? Вони зараз не сильно високі і можна обійтися меншими сумами?

- Це та стаття прерогатива президента, який каже скільки може платити, але кожен футболіст має свою ціну. Якщо вийдемо в Прем’єр-лігу, тоді будемо відповідати. Моя відповідальність - це відповідь за результат і підготовка команди. Ми намагаємося не зациклюватися і займаємося тим, що вміємо.

- Робота із вболівальниками проводиться. Що побажали на найближчу весну?

- Щоб вони звертали на нас увагу, ходили, підтримували, вболівальник і фанат повинен бути відданий команді. Це як дружина, можна посваритися, але вона кохана. І потрібно приходити, не соромитися. Це та когорта людей які повинні приходити в радості і горі.

Бонус

- Можете згадати, як надійшла пропозиція знятися в Плейбой?

- Я був футболістом тоді, ми були першовідкривачами. Рабінович прийняв Арсенал і приїхала знімальна група Плейбоя на 19-й кілометр і вийшли, вишикувалися, вони відібрали на їхню думку, деякі самі відмовилися. Вийшов цікавий досвід, це було рішення керівництва, ми люди підневільні і в той час всі хотіли підняти Арсенал на рівень Динамо створити конкуренцію і це був один з ходів.

- Чому відмовилися футболісти?

- Було після гри, там дружини приїхали, і деякі почали обговорювати, радити, там супруга Реви підказувала, як правильно стати, вона модель і знала.

- Ви не радилися з дружиною?

- У нас стосунки засновані на довірі, ми подивилися, посміялися.

- Є у вас кілька примірників?

- Дома мабуть є, нам ще плакати повидавали.

- В команді ходили розмови?

- Все нормально, потім після цього робили ще і календар. Друга зйомка по бажанню, Погорілий хотів позніматися, а сімейні більш тихенько.

 

Прес-служба ПФЛ




Група Соц сети Група Соц сети Група Соц сети Магазин Вгору Вгору