Новини змагань

Романов: "Металіст 1925" відпрацьовує багато новинок

14:10, 3 лютого 2019
Лідер серед найкращих асистентів Першої ліги Сергій Романов – про кар’єру та цілі
Фото: Елісса Вєтрова, metalist1925.com

Прес-служба ПФЛ веде підрахунки гольових передач у всіх лігах вітчизняного футболу. Так от, за останні два сезони нема в ПФЛ асистента ефективнішого, аніж харків’янин Сергій Романов. Минулого чемпіонатц він став найкращим розпасівником Другої ліги (14 гольових передач), а в поточному - лідирує серед диспетчерів Першої ліги (11 гольових передач).

Зрозуміло, цифри дуже потужні, а якщо мова про 21-річного гравця, то доводиться констатувати – говоримо із найперспективнішим хавбеком Металіста 1925. Хто такий – Сергій Романов, завдяки чому лідирує у списку асистентів та до чого прагне? Розповідає він сам в інтерв'ю SportArena.

«Перемогу на Меморіалі Макарова не святкував з командою через травму»

– Сергію, я збирався вас вітати із перемогою на Меморіалі Макарова, яку ви здобули у складі студентської збірної України, але чую, що зі столиці ви повернулися з травмою, - перше питання від журналіста Артура Валерка.

– Отримав м’язову травму, тому зараз відновлююся, не працюю в одній групі з іншими футболістами Металіста 1925. Але все гаразд, скоро візьмуся за роботу.

– Окрім травми, які ще враження від турніру та збірної?

– Дуже хороші. Вважаю, Анатолій Іванович Бузник підібрав цікавий молодий склад. Мені було приємно перебувати у складі студентської збірної. На жаль, так вийшло, що в фіналі я не брав участі – відразу, отримавши пошкодження, відбув у клуб відновлюватися, адже у нас дуже відповідальний ігровий відрізок попереду. Але відразу після фіналу привітав усіх одноклубників та хлопців із інших клубів, із якими здружилися у збірній. Ми добре спілкуємося, товаришуємо.

– Цей турнір – один із основних етапів перегляду кандидатів у збірну, які влітку можуть вирушити на Всесвітню Універсіаду. Для вас поїхати на ці змагання у Неаполь – самоціль, чи просто набираєтеся досвіду, виступаючи в новому для себе колективі?

– Це не самоціль, хоча, думаю, всім хочеться поїхати на Універсіаду, подивитися нову країну, оцінити, як інші студенти грають. Для мене дуже велика честь грати за збірну, але при цьому я постійно думаю над завданнями мого клубу, адже Металіст 1925 навесні буде боротися за найвищі місця.

Фото: прес-служба ПФЛ


– Ваша робота у збірній відрізнялася від того, що ви робите у команді?

– Спершу тренери нас із Олегом Синицею пробували не на флангах, а під нападником. Пізніше ми грали вже на звичних позиціях.

– Але для вас, здається, зіграти на кількох позиціях або по ходу гри з Синицею помінятися флангами – це норма.

– Так, ми вже звикли. І в центрі у зв’язці грали, і на флангах. Тож пішла тенденція у нас – мінятися зонами.

«Флангового хавбека з мене зробили вже у Харкові»

– Для тих, хто стежить за Металістом 1925, Романов – один із незамінних елементів гри команди. Але при цьому ви – вихованець футболу Луганщини. Як опинилися у складі «25-х»?

– Так, дійсно. Я приєднався до цієї команди, як тільки її створювали. Приїхав, мене взяли відразу. Завдяки всім нашим тренерам – від Олександра Призетка до Олександра Горяінова, я покращую свою гру. Вдячний їм усім, адже при всіх грав у складі. Старався від кожного щось узяти. Всі разом, ми пройшли цей шлях від аматорів і дивимося далі – така команда заслуговує на УПЛ. Але для цього ще треба дуже постаратися…

– А що для вас Металіст – як суперник? Як складалися ваші матчі проти харків’ян?

– По ДЮФЛУ це була настільки сильна команда, що з нею важко було конкурувати. Коли ж у складі Зорі грали з Металістом по U-19, то там ми вже харків’янам давали бій (а Романов забивав Металісту особисто, – прим. SportArena). Нас ніхто особливо не налаштовував, але ігри проти Металіста, як і Дніпра, Динамо та Шахтаря, завжди були для нас особливими. У цих суперників особливо почесно було виграти.

– Наскільки ці кілька років у Металісті 1925 вас змінили?

– Дуже! Мене раніше ніколи не ставили з флангу, а тут спробували – і це вийшло. У цій команді я здобув великий досвід – з нею я заграв на дорослому рівні, тут я отримав путівку в професіональні змагання. За це клубу дуже вдячний.

– Ну, професіоналами Металіст 1925 став, здається, задовго до дебюту, власне, у ПФЛ – і склад у вас вирізнявся, і стадіон люксовий, і фанів стільки, що УПЛ позаздрить… В ААФУ за таких обставин гралося навіть цікавіше?

– Так, це щось неймовірне! Я, поки не прийшов у Металіст 1925, ніколи не грав за такої кількості фанів. У нас на аматорів збиралося по 7-10 тисяч. У Другій лізі майже 15 тисяч бувало. У Першій лізі ми також, здається, найбільш відвідувані. Наші фани шаленіють на трибунах, і коли ми дивимося, що на УПЛ менше ходить народу, ми дуже гордимося нашими вболівальниками. Хочеться їх радувати й швидше цим людям повернути футбол, на який вони заслуговують.

«Вдячний тренерам, я грав при всіх наставниках «25-х»

– Для вас сюрприз, що Металіст 1925 відразу після підвищення у класі бореться за медалі Першої ліги, чи ви десь перед сезоном обговорювали такий варіант розвитку подій?

– Зізнатися чесно, так – ще перед сезоном нам ставили такі завдання. Але ми ще не розуміли, що це за чемпіонат, хто тут сильний-слабкий. Це вже зігравши кілька турів, повірили у свої сили, що тут можна вигравати. Це коли пішла успішна безпрограшна серія, свої успіхи почали сприймати як закономірність.

Фото: Елісса Вєтрова, metalist1925.com


– Успішний результат тим більш приємний, якщо враховувати обставини: Металіст 1925 пережив відставку Призетка та прихід Горяінова, не збавивши в результатах…

– Ми – футболісти, робимо свою справу. Коли керівництво вирішило змінити тренера, ми про це дізналися й почали працювати з іншим. За ці три роки у нас тричі були такі зміни, Горяінов уже четвертий. Ми в це не ліземо, наше завдання – виконувати тренерські установки. Добре, якщо це виходить.

– Але все ж є спокуса порівняти. Особисто для вас хто під №1 – Призетко, Іванов, Валяєв, Горяінов? При кому більше грали, мали свободу дій?

– Не зможу когось виділити – я грав при всіх тренерах.

– Це також, напевно, відповідь.

– Розумієте, я справді їм усім вдячний. Кожному. Хочу сказати про Олександра Сергійовича Призетка – він запросив мене й залишив у цьому клубі, багато мені дав. Олександра Сергійовича Горяінова, з яким працюємо нині, я також давно знаю. Він у клубі старожил, справжня легенда. Вимогливий спеціаліст, який хоче, щоб ми прогресували.

– Коли ви пробудили в собі ось це вміння асистента? Це пов’язано із зміною позиції чи поліпшенням умінь виконання стандартів?

– Думаю, це наслідок роботи команди. Я вдосконалювався, команда прогресувала. Разом одну справу робимо. Взагалі, я вважаю, що забити чи віддати гольовий пас – це добре, але головне – добре зіграти й допомогти команді виграти. Тому не дуже на цьому зациклююся – пішли гольові передачі ще з аматорських часів, потім у Другій лізі. Зараз, щоб не зурочити, наче і в Першій виходить.

Мені, звичайно, дуже подобається віддавати гольові передачі – особливо якщо це не якийсь кікс, а продумана передача, яка змінює розклад сил на окремій ділянці поля. Від такого пасу задоволення навіть більше, ніж від голу.

– Зрозуміло, одна справа – асист зі стандарту, це у вас у команді награне, але інша справа – розрізний пас. То з ким у вас найкращі зв’язки, кому можете віддати передачу, не дивлячись?

– Та ми загалом зіграні: нема жодних проблем. Найкраще взаєморозуміння у мене, напевно, з Давидовим – йому-то дійсно можна давати пас «всліпу», розуміючи, де він буде. Дуже класний форвард! А на стандарти мої Поспєлов здорово ходить – також дуже майстерний гравець, який іде на м’яч так, що ти можеш на нього розраховувати. Але самі бачите – команда у нас така, що забиває чимало гравців. Кожен може «вистрелити» в потрібний час.

– Що сталося з Давидовим? Забивав вісім турів підряд, потім на півроку «зник». Підмінили його двійником на той час? Чи та прикра травма дещо вибила його з ходу?

– Ви розумієте, у кожного є свій тренер – особливо це стосується форвардів. Якщо у тебе є довіра, то й можеш забивати багато. Якщо ж не підходить твоя гра, то працюєш-стараєшся, а йде «чорна смуга». У Давидова бували моменти, коли він все робив правильно, але не міг забити, вся команда співчувала через таке невезіння. Але він сам – майстер, так що обов’язково набере хід і ви знову побачите багато голів.

«Перетиналися з УПЛ – з ними теж можна грати»

– Не знаю, чи ви для себе аналізували, але я можу сказати впевнено: на місці правого хавбека підібралися чи не найбільш висококласні гравці Першої ліги. Хто вам ближчий – класичний хавбек на кшталт Кожанова із Волині, фланговий форвард Чичиков із СК Дніпро-1?

– Ви знаєте, якось за суперниками менше стежиш, ніж за собою. Ясно, що Кожанов найкращий – стільки забив і віддав, результати свідчать. Чичиков – також гравець класний, є чому в нього повчитися. Але я більше на своїй грі концентруюся.

– Сучасні вінгери все частіше діють не по класиці, а в інвертованому варіанті: тобто, лівоногі праворуч, а правоногі – ліворуч. Конкретно на вашій позиції в Україні законодавці мод – лівші Ярмоленко та Марлуш. А ви от за класикою…

– Мені, чесно кажучи, також подобається зіграти зліва, щоб підігравати собі під праву ногу, виходити під кутом на ворота й бити. Бо коли правша грає справа, то його дії обмежені подачею й прострілом.

Фото: Елісса Вєтрова, metalist1925.com


– Цим і пояснюємо вашу відносно невисоку результативність?

– В принципі, так. Зате, як бачите, виходить більше грати на команду.

– У вас є такий скілл, як виконання стандартів напряму. Чому його зрідка застосовуєте?

– У нас, якщо чесно, не так багато випадає стандартів, із яких можна пробити. Якщо це віддалений штрафний, то я стараюся його подати, щоб було більше користі для команди. А коли зрідка випадають штрафні під удар, то у нас дуже серйозна конкуренція – багато хлопців може пробити. Здалеку ж – це ще треба влучити. Це хіба що Діма Поспєлов здалеку може от так влучити!

– Раніше ті, хто виходив у Першу лігу, зазвичай, легко вигравали її медалі. Тепер же вчорашні друголігівці Агробізнес та Прикарпаття взагалі в нижній половині таблиці, та й ваш Металіст 1925, попри чудовий проміжний результат, зазнав кількох відчутних поразок, відчув різницю між лігами. Звідси питання: різниця ця суттєва чи перебільшена?

– Дуже велика! Звісно, у Другій лізі є хороші команди, але ми з СК Дніпро-1 швидко відірвалися й підвищилися у класі. А в Першій лізі у кожному турі не знаєш, чого чекати. Там, у Другій лізі, є й зараз гідні команди – ми стежимо, бачимо той же Минай у західній групі чи Кремінь у східній. Але все ж у Першій лізі таких команд значно більше, майже всі однакові.

– Якщо вже оглядаємося на Другу лігу, доведеться згадати не дуже приємне – виліт від ФК Калуш у Кубку України. Що це було: розставили пріоритети на користь чемпіонату чи недооцінили суперника?

– Ні, ми дуже хотіли дійти до клубів УПЛ. Просто тоді, наскільки пам’ятаю, нам випало грати відразу після непростого виїзду в Ковалівку. Тренерам довелося оновити склад, на кубок поїхали хлопці, хто має трішки менше практики. Але ніхто не їхав у Калуш просто так, всі хотіли вигравати. За дев’ять днів було три гри, далася взнаки втома. Плюс Калуш – хороша команда, налаштувалися на нас. Плюс поле, як розповідали хлопці, непросте.

– А вам доводилося грати проти клубів УПЛ?

– В офіційних матчах – ні, в контрольних – так. На зборах перетиналися з Десною, Олімпіком. Звісно, це сильні команди, які недарма зараз в УПЛ, але не сказав би, що з ними не можна грати.

– А себе в УПЛ прямо зараз бачите, чи ще є над чим працювати?

– Якщо будуть хороші конкретні варіанти – я готовий пробувати. Але сподіваюся все ж, що вийду туди саме з Металістом 1925.

«У Попасній доводилося ховатися від канонад»

– Харків за ці кілька років став для вас близьким містом?

– Так, тут проживає моя родина, моя дівчина. Тут моя улюблена робота.

– Кажуть, що футболіст починається не з першим контрактом і навіть не з першим своїм матчем, а з тими дворовими баталіями, із враженнями як юного вболівальника. Які вони у вас були?

– Я родом із Попасної. Пам’ятаю, як дивилися матчі – моя родина була за Динамо, тато за них вболівав, тож я з дитинства футбол полюбив. Пішов у секцію, в 11 років потрапив у Луганський спортінтернат, де займався у Юрія Костянтиновича Єлісєєва – вважаю, заслуженого тренера України. Але так вийшло, що на професіональному рівні дебютував уже за Металіст 1925. Дуже радий, що знайшов свою команду.

Фото: Елісса Вєтрова, metalist1925.com


– Попасна, на жаль, звучить у новинах часто – і з точки зору гарячих бойових дій.

– Так, неподалік лінія фронту, там не все добре. Зараз більш-менш все стабільно, хоча все одно дуже страшно.

– Коли відчули, що війна прийшла у ваш дім?

– Чесно кажучи, я, як футболіст, спершу цього не розумів – чемпіонат продовжувався, на матчі їздили. Але в якийсь момент нас розпустили по домах із Луганська. Я сидів дома, літак пролетів – і понеслося. Довелося трішки ховатися, вдома слухали канонади. Але завдяки інтересу Металіста 1925 я зміг переїхати в Харків, тепер тут моя родина. Мені легше. Дуже хочеться вірити, що скоро все закінчиться. Я радий, що я в Україні, можу займатися улюбленою справою. Спасибі за те, що у нас є чемпіонат, що є для людей така віддушина. Скажу чесно – якби не запрошення від мого клубу, я не знаю, що б було і що б я робив.

«Махач» на НСК «Олімпійський» дивилися із підтрибунки»

– Нинішній сезон ще не завершено, але преса називає його найкращим в історії Першої ліги. А вам як цей чемпіонат?

– Дуже сильний! Ажіотаж відчувається в кожному турі. Багато таких матчів, де, як мені здається, рівень взагалі найвищий. Та просто досить глянути, які міста й які клуби зараз у Першій лізі. Я часом думаю, що добре було, якби всі нинішні лідери мали змогу перейти в УПЛ – у нас був би цікавіший чемпіонат.

– Не прикро, що із СК Дніпро-1 вам грати відразу на початку весняної частини сезону, коли, може, буде неповний стадіон, не найбільш легке поле?

– Я не сумніваюся, що поле ОСК «Металіст» буде на найвищому рівні – врешті-решт, тут же єврокубки будуть проводити перед нами. І ще впевнений, що на трибунах буде багато народу, навіть попри холодну пору року. Всі розуміють, що таке – протистояння міст Харків та Дніпро. І що це буде супер-матч для Першої ліги.

– Ви справді домашки граєте на зразковому полі, а потім їдете кудись і бачите зовсім інші газони. Де найбільший «город»?

– Та скрізь можна грати, це не відмовка для футболіста. Може, в цьому сезоні в Волочиську було трішки гірше поле, але це нічого страшного. У Першій лізі всі рівні, на всіх полях треба грати. Це в УПЛ до хорошого швидко звикають.

Фото: Елісса Вєтрова, metalist1925.com


– Ви згадали про Агробізнес. Де саме на полі ви знаходилися, коли пішов пам’ятний махач у фіналі Чемпіонату України серед аматорів 2017 року?

– Нас відразу суддя зігнав із поля в підтрибунні приміщення. На НСК «Олімпійський» був хаос, ніхто не розумів, що відбувається і що далі буде. Це пізніше рефері дав свисток, стало зрозуміло, що матч вже не продовжиться.

– Два поспіль фінали на головній арені країни Агробізнес починав не в ролі визнаного фаворита, але обіграв і вашу команду, і СК Дніпро-1 в фіналі Другої ліги 2018 року. Недооцінка чи згуртованість суперника тому причиною?

– Я не знаю. Ми, вважаю, непогано грали, але там сталася неймовірна ситуація – у нас нічого не влетіло, а у них все влітало. Агробізнес добре оборонявся, тож виявився у фіналах більш ефективним. Проти такого суперника важко щось зробити.

– Нечасто побачиш, щоб вболівальник однієї команди побив президента іншого клубу. Але ще рідше буває, щоб після такого зіграли матч дружби й помирилися. Наступні три матчі Агробізнес – Металіст 1925 пройшли у мирній атмосфері?

– Так, ми помирилися. Всі образи – в минулому. Але скажу чесно, що Агробізнес для нас – особливий суперник, був суто спортивний інтерес. Ми хотіли довести, що сильніші за них і незаслужено отримали чотири голи в фіналі ААФУ. Принаймні, у 2018 році нам це здалося.

– Із того, що ви бачите зараз, Металіст 1925 стає сильнішим у 2019 році?

– Покажуть результати – робота, за великим рахунком, ще тільки починається, закладається фундамент фізичної готовності. Я, на жаль, у перших заняттях року з командою не брав участі. Але бачу, що тренерський штаб веде селекційну роботу, багато новинок відпрацьовується. Не терпиться взяти в цьому участь.

– По вашу душу підписаний Ярослав Ямполь – на секундочку, екс-гравець Шахтаря та мінського Динамо, досвідчений та універсальний атакувальний хавбек. Конкуренції не боїтеся?

– Навпаки, це без конкуренції погано. Добре, що є гравці, у яких можна повчитися і в боротьбі з якими можна прогресувати.

 

За матеріалами SportArena




Група Соц сети Група Соц сети Група Соц сети Магазин Вгору Вгору