Новини ЗМІ

Синиця: не страшно, що повернуся в Харків у футболці "Руху"

14:00, 9 серпня 2019

Новачок ФК "Рух" Олег Синиця відповів на питання клубної пресслужби

Фото: fcrukh.com


Ще у 19-річному віці він встиг понюхати пороху української Прем’єр-Ліги і прагне невдовзі ще раз туди повернутись. Досі вся його кар’єра була пов'язана лише з одним клубом, але цього літа він наважився на кардинальні зміни. Напередодні матчу проти своєї колишньої команди  «Металіст-1925» перспективний новачок «жовто-чорних» Олег Синиця у відвертому інтерв’ю медіацентру «Руху» розповів про своє рішення переїхати до Львова, тренування зі збірною України та любов до рідного міста.    

- Олеже, як виник варіант з переходом у «Рух»? І чому обрав саме Львів?

-Зателефонував спортивний директор клубу Володимир Лапіцький, сказав, що мною цікавляться. Я подумав, вирішив перейти. Знав, що тут тренер хороший, Леонід Кучук. Це теж свою роль відіграло. У нього можна багато навчитись. З першого ж дня побачив, що тут все серйозно, як у тренувальному процесі, так і в менеджменті. Клуб провів ребрендинг: нова емблема, форма, новий автобус.. Все круто! Тепер залишилось цей високий рівень підтвердити своєю грою і досягати результату на полі.

- Аби пройти збори з «Рухом», ти не поїхав зі студентською збірною на Універсіаду в Неаполь...

 -Треба було вже тут тренуватись, доводити на полі, на що я здатен. Якби поїхав в Італію, то втратив би багато часу і приїхав під сам початок сезону. Вважаю, це було б неправильно. А хлопці - молодці, тримав за них кулаки… Вважаю, досягли в Італії хорошого результату, гідно грали проти господарів турніру, вийшли з групи.

- Від Харкова до Львова далеченько. Як рідні відреагували на твоє рішення продовжити кар’єру в іншому місті?

-Рішення переїзду приймав самостійно. Але все одно перед тим радився з батьками. Як на мене, відстань в тисячу кілометрів не є перепоною. Моя дівчина мене підтримала, одразу сказала, що треба їхати. Суперечок з цього приводу не було. Стосунків на відстані собі не уявляю, тож вирішили, що дівчина скоро переїде до мене. У Харкові працювала барістою, тому легко знайде собі заняття у Львові (сміється).

- Як прийняли у «Русі»? Вже відчуваєш себе своїм у команді?

-Колектив чудовий, прийняли мене швидко. Багатьох гравців знав раніше. Ми з Богданом Бойчуком і Юрієм Копиною в одному класі академії вчились. Із Сашком Ільющенковим разом у «Металісті» грали.

Фото: fcrukh.com


- Ти вже встиг пройти бойове хрещення у «Русі». Грав проти «Балкан» і «Волині». Які враження залишились?

- Претензій багато до себе. В обидвох матчах забити міг, але не вдалось. Тому поки незадоволений результатом. Буду виправлятись у наступних матчах. А «Волинь» мали перемагати… Колектив зібраний у нас хороший, будемо виконувати поставлені перед нами завдання.

- Міг собі уявити, що колись будеш з Едмаром грати в одній команді?

- Ні, звісно. Я собі навіть уявити тоді не міг, що на цей стадіон колись вийду у своєму житті. Приємно було зіграти з Едмаром, це додає відповідальності перед собою. З ним цікаво було, багато нам розповідав цікавих речей, багато від нього перейняв за цей час.

- Ти дебютував в УПЛ у 19-річному віці. Пригадай, як це відбулося?

- Грали проти «Чорноморця». День перед тим зіграв за дубль, мені сказали залишитись з основною командою. Вийшов на 20 останніх хвилин. Глядачів тоді було багато на стадіоні, тисяч 20. Хвилювався, куди без цього? Але провів кілька хвилин на полі, і після того вже було нормально.

- В тому сезоні тобі вдалось зіграти ще й проти «Шахтаря» і «Динамо»…

- «Шахтар» - це просто космос. Його не можна порівнювати ні з яким українським клубом. У Марлоса неможливо м’яч відібрати, а він обігрує п’ятьох людей і забиває… Пригадую, вийшов поле за рахунку 1:5. Не знаю, чому виходив, краще цього матчу взагалі не згадувати. Програли 1:8. Але у будь-якому випадку, це хороший досвід, який би рахунок тоді не був. У матчах з сильнішим суперником більше навчитись можна. У грі з «Динамо» теж вийшов на заміну, на останні чотири хвилини, віддав результативну передачу. Як зараз пам’ятаю, м’яч у центрі прийняв, врозріз пас віддав і Наполов забив.

- У Другій лізі ти забив сім голів, у Першій - 10. Відчуваєш, що прогресуєш з кожним сезоном?

- Не хочу оцінювати свої дії. Але якщо позабивав у минулому сезоні більше голів, аніж позаминулого, значить, якийсь прогрес іде, це добре. Рецепту ніякого нема, лише постійна робота на тренуваннях. Кожну справу треба доводити до кінця, працювати над собою. Головне, не зазнаватись.

- А були моменти, коли відчував, що ловиш зірку?

- Були моменти, звісно. Коли розумів, що все виходить. Пам’ятний епізод в кар’єрі, коли чотири голи «Сумам» забив. Це неймовірні емоції. Забиваєш один, потім не забиваєш пенальті, думаєш, все, приплив… Потім забиваєш другий, думаєш: «Все, відмазався». Далі - третій, четвертий… Приємно, звісно, але якби ще 11-метровий реалізував, то було б взагалі 5 в одній грі.

- Крім тебе, у «Металісті-1925» ніхто більше не оформлював покер?

- Та і три голи, наскільки пригадую, ніхто не забивав.

- У тебе є фірмове святкування голів? Зазвичай після взяття воріт ти копіюєш інших гравців…

- Бувало, як Грізманн радів. Своє щось важко придумати. Все уже до мене придумали. Навіть Грізман сам не придумав, він її з комп’ютерної гри «Fortnite» позичив. Я теж в неї колись грав, підгледів і вирішив, що треба повторити. А так я ніколи не ламав голову над тим, як святкувати голи. Їх спочатку забити треба.

Фото: fcrukh.com


- Як так трапилось, що ти свого часу вже встиг потренутися зі збірною України?

- Був вихідний, я вдома сидів, телевізор дивився. Подзвонив адміністратор клубу, сказав, завтра у збірну їдеш. Я йому не повірив, кажу: «Ага, давай, завтра набереш». Потім він мене ще довго переконував, що це не жарт, а я не вірив. Зрештою пояснив, що там не вистачало кількох людей для ігрових вправ. Ну і мене запросили приєднатись. Наступного дня приїхав на тренування, потренувався з головною командою. Приємно було, але все швидко минуло. А після того повертаюся у розташування клубу, хлопці травлять, збірником називають… (Сміється)

- Мрієш у майбутньому про справжній виклик у головну команду країни?

- Звісно. Всім хочеться за збірну грати. Зараз це важко буде зробити. Тому треба старанно працювати. Насправді все реально, якщо ти дуже цього прагнеш.

 - Минулий сезон можеш занести до свого активу?

- Я забив десять голів, але міг більше. Якби реалізував всі свої моменти, то можна було би і в «Барселоні» грати (сміється). 18 голів міг забити точно. Але і десять м’ячів - теж непоганий результат.

- У минулому сезоні «Металіст 1925» до останнього туру претендував на зону перехідних матчів, які дають змогу поборотися за путівку в УПЛ. Що ти відчував у ту мить, коли команда не потрапила у трійку призерів?

- Відчуття спустошення було. Весь рік старались, працювали, а тут не вистачає одного очка. Дуже прикро, навіть не уявляте наскільки. Розчарування було справді велике. Але в житті таке трапляється.

- Деякі фанати «Металіста 1925» ніяк не можуть пробачити твого переходу в іншу команду. Стикаєшся з гейтерами?

- Звісно, не всім подобається моє рішення, але харківські фани назавжди залишаться в моєму серці. Вболівальники «Металіста» - найкраще, що є у команди. Я люблю Харків. Його фанатам окрема подяка за всі ці роки. І неважливо, що там пишуть.

- З якими емоціями ти повертаєшся до Харкова, на рідний для себе стадіон?

- Не бачу нічого страшного в тому, щоб повернутись додому в інших кольорах, у статусі гравця іншої команди. Готовий, якщо будуть освистувати фанати. Повторюсь, вони назавжди лишаться у моєму серці.

 

Прес-служба ПФЛ




Група Соц сети Група Соц сети Група Соц сети Магазин Вгору Вгору