Новини ЗМІ

Тлумак: нинішня «Волинь» є цілком боєздатною одиницею для елітного дивізіону

17:00, 6 травня 2020

Андрій Тлумак відповів на питання пресслужби Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, випускником якого є український фахівець

Фото: fcvolyn.net


Більшість фахівців серед восьми претендентів на вихід до УПЛ в поточному сезоні головним фаворитом називають луцьку «Волинь». Втім, керманич «хрестоносців», 41-річний випускник кафедри футболу Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Андрій Тлумак вважає, що передбачити, хто саме за підсумками сезону в Першій лізі зуміє підвищитися у класі, нині практично неможливо. Причина – наявність непередбачуваної, а головне, затяжної паузи у чемпіонаті через коронавірус. Саме з питання, як нинішня ситуація вплине на хід боротьби у другій частині сезону, й розпочалася розмова керівника пресслужби вишу з Андрієм Богдановичем.

– Як і усі футбольні клуби України, «Волинь» наразі знаходиться на карантині, - говорить Тлумак. - Зрозуміло, від тренерського штабу гравці отримали індивідуальні завдання, які вдома і виконують. Однак цю роботу, хто щоб не казав, аж ніяк не можна назвати тренувальним процесом. Так, я не ставлю під сумнів професіоналізм хлопців, але для того, щоб якісно грати у футбол і давати необхідний результат, треба проводити повноцінний тренувальний процес. А те, чим зараз займаються футболісти, коли називати речі своїми іменами, то це фізкультура. Завдання у них одне – тримати себе в більш-менш робочому функціональному тонусі та не набрати зайвої ваги. Однак я переконаний, що жоден гравець за нинішніх умов не зможе вийти на поле і відіграти на звичному для себе рівні 90 хвилин. І це стосується не тільки гравців українських клубів, а й усіх країн, де введений карантин – тобто майже усього світу.

– Коли дозволять проводити групові тренування, скільки часу, на вашу думку, необхідно, аби команди вийшли на прийнятний рівень готовності?
– У «Барселоні» кажуть, що коли карантин триватиме два місяці, то по його завершенні треба місяць, аби команда набрала ігрову форму. Я з цією думкою погоджуюся – необхідно провести щонайменше двотижневий збір, а потім ще зіграти три–чотири контрольних спаринги. Тож коли 12 травня нам дозволять проводити повноцінні командні тренування, то, думаю, 6-го червня, можна стартувати.

– Чиновники пропонують грати у режимі два матчі на тиждень.
– Особисто я категорично проти такого ущільнення календаря, особливо в Першій лізі. Жодна команда такого не витримає. Адже Україна (коли не рахувати наших східних сусідів) за своєю територією – найбільша країна в Європі. А в Першій лізі грають клуби з усіх куточків нашої держави. На виїзди вони їздять автобусом. Тож коли грати через кожні два–три дні, то виходить, що на відновлення, не кажучи вже про якийсь тренувальний процес, навіть мови не буде – одразу з коліс доведеться грати не лише в гостях, а й вдома. Уявіть собі скільки доведеться провести в дорозі, для прикладу, гравцям «Миная». Та й нам не набагато менше. А коли ти форсуєш підготовку, коли матчі йдуть один за одним, то, як показує досвід, різко зростає й травматизм у гравців. Тож уже після максимум чотирьох турів у всіх команд виникнуть кадрові проблеми, а значить і рівень футболу буде ще той... А той таки «Минай» має грати ще й в Кубку України.

– Наразі на вихід у Прем’єр-лігу, як ніколи, багато претендентів. Позаду майже дві третини чемпіонату, а на три путівки претендує рівно половина учасників – вісім клубів. Кого ви бачите фаворитом?
– Справді, подібної напруги в Першій лізі ще не було – після 19 турів восьму команду від третього місця, яке дає право на підвищення, відділяє лише чотири очки. Тож ситуація може кардинально змінюватися після кожного з наступних 11 турів. Переконаний, остаточно усе вирішиться тільки в останній ігровий день. Але нині казати, хто є фаворитом – нереально. Цей карантин і, відповідно, незапланована перерва, сплутали усі карти. Виходить, що уся робота на зимових зборах, як і кошти, витрачені на них клубами, пішли, що називається, коту під хвіст.

Усі готувалися-готувалися, а тепер доведеться починати усе спочатку. І що головне, в жодного тренера, незалежно від стажу його роботи, немає ніякого досвіду, що і як треба робити, аби в цій ситуації досягти поставленої мети. Ми ж наразі навіть не знаємо, коли почнеться весняна, а фактично - літня частина сезону. Тому тут важливими будуть не лише рівень футболістів і командної гри, а й такі чинники, як календар (кому куди їхати, скільки матчів удома і в гостях грати), наявність умов для відновлення, травматизм гравців та в не меншій степені банальне везіння. Не можна забувати й про арбітраж – арбітри також живі люди, а вони нині так само без ігрової практики, а кожне очко буде на вагу золота. Та хочеться вірити, що їх помилок буде мінімум, а коли вони й траплятимуться, то це буде саме помилка,а не упереджене ставлення до тої чи іншої команди.

– А фінансова складова клубів гратиме роль? Коли виходити з тих бюджетів, що опубліковані в ЗМІ, то «Волинь» значно випереджає конкурентів.
– Знаєте, футбольний світ досить тісний, тож, в принципі, усі усе знають. Насправді бюджети приблизно у всіх однакові, в усякому разі різниця не така велика, як це подається клубами. Однак я не буду говорити за інші клуби, бо не маю на це ніяких ні повноважень, ні бажання заглядати у внутрішню кухню наших конкурентів. Та й мене чиїсь бюджети не цікавлять – я слідкую за їх грою та за їхніми гравцями. Скажу тільки, що «Волинь» подала саме ту інформацію, яка є в клубі станом на сьогодні. У нас немає боргів перед гравцями та тренерами – так само, як і немає несплачених податків.

– «Волинь» пішла на зимову перерву на другому місці, поступаючись львівському «Руху» лише одним очком. А могли ви бути й лідерами, однак у останній грі вдома зіграли несподівано внічию (1:1) з «Миколаєвом».
– У тому матчі ми однозначно втратили два очки, тому й не стали лідерами. А мали вигравати, адже практично усі 90 хвилин провели на половині поля суперника, створили гольових моментів стільки, що їх би вистачило на кілька зустрічей. Однак зіграли внічию, бо спочатку вже на старті гри пропустили гол, а зі своїх багаточисленних шансів реалізували тільки один.

Але я мав би великий гріх, якби нарікав на долю – на ті два втрачені нами очки. Адже треба пам’ятати не лише поєдинки, в яких ти недорахувався залікових балів, а й ті ігри, в яких отримав більше, ніж заслуговував. А у нас таких матчів було достатньо. Наприклад, ми обіграли вдома «Агробізнес» (2:1), пропустивши першими і залишившись у меншості, а переможний гол забили у компенсований час. Здобули вольову перемогу (2:1) і в Івано-Франківську, знову забивши перед самим фінальним свистком.

– Після матчу 10-го туру в Харкові, у якому «Волинь» програла «Металісту-1925» (0:2), ви написали заяву на звільнення. Що це було – емоційне рішення, зневіра в те, що вдасться підвищитися у класі чи психологічно-стратегічний хід, спрямований на те, аби струсити команду?
– Точно не останнє, хоча саме після тієї моєї заяви команда видала серію з восьми перемог поспіль, яка обірвалася нічиєю вдома з «Миколаєвом», про яку ми вже з вами говорили. Зараз уже не хочеться згадувати усю ту історію, бо тоді в нас були певні проблеми різного характеру, які не хочу озвучувати, бо це внутрішня кухня клубу.

Але я дуже вдячний директору клубу Валентину Івановичу Кошельнику, який не прийняв мою заяву, а сказав, щоб я поїхав на пару днів додому, заспокоївся, усе обдумав і тоді ми обговоримо ситуацію. Так само хочу подякувати гравцям команди, які мене підтримали в той непростий для мене час. Я й до того знав, що у нас є команда, але та історія ще більше нас згуртувала і, як наслідок, ми видали ту, вищезгадану восьмиматчеву виграшну серію, а безпрограшна наразі продовжує тривати...

Фото: fcvolyn.net


– Як оцінюєте кадровий потенціал складу команди і наскільки він зазнає змін, якщо вдасться здобути путівку в Прем’єр-лігу?
– Склад команди та його підсилення – це безперервний процес і будь-який тренер ніколи не відмовиться придбати кваліфікованого гравця. Головне, щоб кожен новачок підходив під стиль гри та не менш важливо, аби він як мінімум не зіпсував, а ще краще - сприяв формуванню належного мікроклімату в команді. А щодо вашого питання, то скажу, що склад команди – це динамічна величина, а не статична, тобто зміни відбуваються увесь час. Однак, коли усе буде гаразд, а я в це вірю, і «Волинь» повернеться за підсумками сезону в Прем’єр-лігу, то зробимо усе, аби грати в наступному сезоні майже тим самим складом, який є у нас зараз. Я однозначно проти того, щоб створювати фактично нову команду для виступів у Прем’єр-лізі.

Чому? По-перше, я переконаний, що нинішня «Волинь» є цілком боєздатною одиницею не тільки для Першої ліги, а й для елітного дивізіону – задніх ми там пасти не будемо, це точно. А по-друге, коли гравців міняють, що називається, пачками, то це ніколи до добра не приводить. Революція в питаннях зміни складу команди – це шлях в нікуди. Тому я за еволюційний шлях: коли у міжсезоння в команду приходить два–три, максимум чотири гравці й стільки ж її залишають, але при цьому кістяк колективу залишається. Лише за такої кадрової політики можна говорити про прогрес у грі команди та ставити перед нею нові, більш високі завдання в плані результатів.

– Серед тих, хто взимку залишив «Волинь», такі досвідчені гравці, як Младен Бартуловіч (випускник ЛДУФК – авт.) та Міха Горопевшек.
– Справді, і Младен, і Міха – дуже важливі були гравці для нинішньої «Волині». Однак вони прийняли рішення продовжити своє життя у футболі в інших клубах. Причини у них різні та для нас це не мало значення – головне, що обидва бачать себе в інших командах. Буду відвертим, як тренеру, мені прикро, що далі ми будемо грати без них, але трагедії в цьому не бачу, бо маємо ким їх замінити. Та головне, ми розійшлися без жодних претензій чи образ – потисли руки і побажали хлопцям подальших успіхів. А найкращим свідченням наших нормальних стосунків є, для прикладу, той факт, що на Великдень Младен мені зателефонував, привітав зі святами і передав вітання тепер для нього уже колишнім партнерам.

– Чимало фахівців акцентують увагу на тому, що у «Волині», аби прогресувати, надто багато вікових гравців.
– (Посміхається – авт.) Віковий гравець – не означає, що він приносить команді мало користі. За прикладами далеко ходити не буду. Одному з наших лідерів, а саме Денису Кожанову за півтора місяці (13-го червня – авт.) виповниться 33 роки. Але це не заважає йому бути найкращим футболістом Першої ліги останні півтора року! І це думка не Андрія Тлумака чи тренерського штабу «Волині» – це результати опитування серед тренерів усіх команд Першої ліги спочатку за підсумками минулого сезону 2018/19, а тепер і за першу половину нинішнього сезону 2019/20. Скажу більше, нашому ветерану, не побоюсь цього слова, легенді волинського та загалом українського футболу Тарасу Михалику восени (28-го жовтня – авт.) стукне 37! Але мені важко уявити нашу команду без нього. Та, на жаль, Тарас уже повідомив, що по завершенні цього сезону, незалежно від кінцевого результату, повісить бутси на гвоздик. Але дуже хоче зробити це красиво – допомогти рідній команді повернутися в Прем’єр-лігу!

Ну а щодо вашого питання, то хочу зауважити, що у нас насправді є чимало ветеранів – окрім вищеназваних, це ще й Віталій Неділько, Сергій Сімінін... Однак ми не забуваємо і про поповнення молоддю. Причому молоду кров ми шукаємо не на стороні, а у своїй юніорській команді U-19, яка, до слова, у першості України наразі займає четверту сходинку, поступаючись лише одноліткам «Динамо», «Шахтаря» та «Ворскли». Ми пильно слідкуємо за підопічними Руслана Мостового (випускник ЛДУФК – авт.), з яким увесь час перебуваємо на контакті. І двоє його вихованців (захисник Олександр Климець та хавбек Артур Рябов) уже дебютували в Першій лізі. Причому, не просто вийшли в якомусь матчі наприкінці зустрічі, а, зокрема, провели усі 90 хвилин в грі проти лідера першості львівського «Руху» і зробили свій внесок у перемогу з рахунком 3:2. А на зимові збори ми брали ще трьох гравців юніорської команди (півзахисника Олександра Мартинюка та форвардів Богдана Кобзаря і Хамзу Гарсієва) й розраховуємо на них уже в найближчих іграх.

– «Волинь» мала відмінну нагоду повернутися в Прем’єр-лігу рік тому, коли грала перехідні матчі з «Карпатами». Але зігравши у Львові 0:0, ви, несподівано для багатьох, програли у Луцьку...
– Нікому б не побажав бути на моєму місці в тій ситуації. І я, і мій помічник Андрій Сапуга є корінними львів’янами та вихованцями «Карпат». Коли у Регламент ввели пункт про перехідні матчі, ми найбільше не хотіли, щоб у них турнірна доля звела «Волинь» з «Карпатами». А нам усі казали, що саме так і буде – зрештою так і вийшло. Звісно, ми як справжні професіонали, робили усе від нас залежне, щоб обіграти «Карпати». І були дуже близькими до поставленої мети. Адже після безгольової нічиєї у Львові, ми першими забили у матчі-відповіді в Луцьку та мали відмінну нагоду повести 2:0, коли лише якимось дивом після удару Бартуловіча м’яч вдруге не опинився у воротах «Карпат. Ну а далі сталося те, що сталося...

Я дуже важко пережив ту поразку «Волині», але зізнаюся, що через якийсь час мені стало легше. Бо так виходило, що я міг долучитися до вильоту з Прем’єр-ліги команди мого рідного міста та клубу, в якому я й став футболістом. Але тепер зроблю усе від мене залежне, аби «Волинь» все ж повернулася в елітний дивізіон, бо Луцьк та наші вболівальники на це заслуговують. Сподіваюся, що в наступному сезоні і Львів, і Луцьк побачать матчі між «Карпатами» та «Волинню», без яких чемпіонат Прем’єр-ліги не є таким цікавим, яким має бути.

 

За матеріалами ldufk.edu.ua

 




Група Соц сети Група Соц сети Група Соц сети Магазин Вгору Вгору