Новини змагань

Данило Каневцев: задоволений, що повернувся до Харкова

11:55, 2 грудня 2017

Воротар "Металіста 1925" Данило Каневцев відповів на питання прес-служби ПФЛ

Фото: Елісса Вєтрова, metalist1925.com


В останньому осінньому турі чемпіонату другої ліги «Металіст 1925» не пропустив у матчі з "Інгульцем-2". Безумовно, левова заслуга в цьому 21-річного воротаря Каневцева. Ось тільки команда при цьому й не забила, і це докір атакуючим гравцям харків’ян, суперники зіграли 0:0. Ця нічия позбавила «Металіст 1925» лідерства в групі Б, і на канікули команда пішла з другої сходинки в таблиці.

Утім, це не завадило ПФЛ разом із проектом «Золотий Талант» визнати молодого кіпера надією туру.

- Данило, про футбол ще встигнемо, давай спочатку кілька загальних запитань. Як тебе кличуть удома і в команді?

- І вдома, і на тренуваннях називають на ім’я. У мене було кілька прізвиськ протягом кар’єри, та жодне так і не прижилося.

- Добігає кінця ще один рік. З якими відчуттями зустрічатимеш новий?

- Цей рік справді був дуже багатий подіями, мене він багато чому навчив, сподіваюся, я зробив правильні висновки. Тож рухаюся далі лише з позитивними думками.

- Загадане під ялинкою 31 грудня минулого року збулося?

- Все що загадував, тією чи іншою мірою збулося. Сподіваюся, наступний рік також вдасться, як я задумую.

- Цьогоріч ти дебютував у новому для себе турнірі: чемпіонаті другої ліги. Зізнайся, як відважився влітку піти з «Чорноморця», з УПЛ, до «Металіста 1925» у другу лігу?

- Так, цього літа я повернувся в рідне для себе місто, в рідну команду. А з «Чорноморця» пішов, оскільки мені дали зрозуміти, що не бачать мене в команді. Тож я й вирішив шукати продовження кар’єри в іншому місці. Саме в той момент зателефонував Олександр Сергійович (Призетко – прим.) із пропозицією перейти до «Металіста 1925». Я й погодився.

- Окрім того, що це була можливість повернутися до рідного Харкова, які ще були аргументи на користь такого вибору?

- Тут дуже хороші умови для тренувань, відмінний колектив, є все для того, щоб прогресувати й підвищувати свій професійний рівень.

- Ти в команді з кінця серпня. Чому не з початку чемпіонату?

- Це скоріше юридичний бік питання, залагоджували деякі деталі. А в цілому ми добре розійшлися в Одесі.

- Після двох поразок на старті «Металісту» доволі легко вдалося захопити лідерство в групі. В чому сила команди, на твій погляд?

- Я вважаю, у нас зібрані хороші гравці, сплав молодості й досвіду, до того ж у нас чудовий колектив, який натхненний однією ідеєю: відродити у Харкові футбол найвищого рівня.

- Як тебе сприйняв цей самий колектив, адже ти трохи запізнився?

- У колективі зустріли добре, адже багатьох я знав ще по дублю, по команді U-19. Чимало й друзів є. Спілкуюся, певна річ, з усіма, та найбільше зі своїми сусідами по кімнаті на базі в різні часи – Владиславом Краєвим та Андрієм Ралюченком.

- Із «Дніпром-1» стосунки у вас якось відразу не склалися: поразка (0:1), нічия (1:1).

- Хороша команда, з гарними гравцями і з найвищими завданнями. Власне кажучи, як і ми, тому матчі з ними важкі, ніхто не хоче втрачати очки в особистих зустрічах.

- За вас гол «Дніпру-1» забив Едмар. Зізнайся, його удари на тренуваннях були найпідступнішими?

- Едмар – топ-футболіст ще того «Металіста», який змагався на найвищому рівні. Сама його присутність на полі – це вже вагомий внесок у наші досягнення. Ну, а його футбольний інтелект і техніка, безперечно, вражають.

Фото: Елісса Вєтрова, metalist1925.com


- Ти зіграв у дев’яти матчах, який запам’ятався найбільше?

- Врізалася в пам’ять гра з «Дніпром». Приємно було вдома перемогти 1:0 настільки принципового суперника, не пропустивши при цьому жодного м’яча.

- Данило, як ти сприйняв відставку Призетко? Засмутився?

- Для нас це стало несподіванкою. Звичайно ж, я засмутився, тому що Олександр Сергійович чудовий тренер і людина прекрасна, між нами були хороші стосунки.

- З Олександром Івановим ти був знайомий раніше, звикати не довелося?

- Олександра Михайловича я знав ще по роботі в команді U-19, тоді ми з ним виграли золоті медалі чемпіонату. Тому його вимоги мені були добре відомі, адаптація не знадобилася.

- Що трапилося з командою на фініші? Поразка від «Миколаєва-2», нічия. Втомилися? На нападаючих сердився, що не забили?

- Стосовно гри з «Миколаєвом-2» там нам просто не пощастило, не вистачило футбольного фарту. Водночас варто відзначити і божевільне налаштування команди з однойменного міста: вони віддали за ту перемогу 150 % сил. Що ж до нас, то я нікого не хотів би звинувачувати, винна вся команда, а не окремі футболісти.

- Данило, ти згадав юніорську команду «Металіста». А як ти взагалі потрапив до цього клубу? Хто поставив у «рамку»?

- Як я вже казав, я корінний харків’янин. У 6 років батьки відвели мене до свого знайомого, він тоді тренував команду ДЮСШ-13, хлопців 1995-96 років народження. А як став воротарем вже й не пригадаю: ніколи не дуже любив багато бігати, певне, тому мене й відправили у ворота.

- Маленький Сашко Шовковський, пропустивши прикрий гол, плакав біля штанги. Ти теж настільки засмучувався?

- У дитинстві часто таке траплялося після пропущених голів. Причому після будь-яких, неважливо з чиєї вини забитих. А зараз став розуміти, що ці голи – невід’ємна частина моєї професії, і треба не засмучуватися, а вчитися на своїх помилках, щоб надалі їх не припускатися.

- У чемпіонатах ДЮФЛУ подобалося виступати? «Металіст» й досі вважається міцним горішком.

- Період виступів у ДЮФЛУ запам’ятався на все життя. У нас справді була дуже хороша команда, ми стабільно грали у фінальній частині чемпіонату України. Засмучує тільки те фатальне четверте місце, вище за яке нам так і не вдалося піднятися.

Найважче було грати проти «Шахтаря», у нього дійсно був дуже сильний 96-й рік. Конкурувати з ним було тяжко, недарма вони чотири сезони чемпіонами ставали. А з усіма іншими на рівних боролися.

- Після закінчення школи ти спокійнісінько грав за команду U-19 і, якби не вражаючі проблеми «Металіста», навряд чи дебютував у 19 років в УПЛ. Натомість перший матч на такому рівні проти «Волині» ти відстояв на нуль.

- Про проблеми тодішнього «Металіста» я не дуже пам’ятаю, адже дублю це не дуже стосувалося. Так тільки, на рівні чуток. А реальні проблеми почалися за рік до зникнення клубу. Тоді й пішли всі латиноамериканці.

Якщо реально дивитися на ситуацію, звісно ж, дебютувати у 19 років в тій команді, без фінансових проблем, на мій погляд, було б дуже важко. Але так сталося, і дебют вийшов чудовий! За величезної підтримки фанатів ми виграли, а найголовніше – я не пропустив. Після того матчу не міг заснути десь до п’ятої ранку.

А вже в кінці сезону «Металіст» припинив існування. Певна річ, дуже важко було це усвідомити, адже такий клуб і просто зник! З такою інфраструктурою, такими футболістами, а фанаті які?!. Навряд чи десь кращі є…

- Ти вирішив знайти нову команду, навіть в іншому місті?

- У червні поїхав на оглядини до «Чорноморця», агент запропонував цей варіант. Команда сприйняла з насторогою, та вже через невеликий проміжок часу я відчув себе там своїм. Я дуже радий, що провів там рік свого життя, звичайно, у мене в Одесі залишилося багато друзів, знайомих, ми підтримуємо зв’язок.

Та якщо почати розказувати про саме місто, знадобиться дуже багато часу, тож не варто й починати. Скажу тільки, що Одеса – це приголомшливе місто!

- І все ж ти задоволений, що повернувся до рідного міста?

- Авжеж. Повертатися додому завжди приємно, адже тут сім’я, родичі, друзі, кохана.

Бліц

- Народився у Харкові.

- Перший тренер – Юрій Анатолійович Придибайло.

- Із зарубіжних гравців для мене завжди був, є і залишається легендою одна людина – це Касільяс. А вболіваю я за «Реал» (Мадрид).

- Мрія? Щоб моя сім’я ніколи й нічого не потребувала, була здорова й щаслива!

 

Пре-служба ПФЛ

Премія Золотий талант України - інформаційний партнер ПФЛ України




Група Соц сети Група Соц сети Група Соц сети Магазин Вгору