Про клуб: «Шахтар-3» Донецьк
Рік заснування - 1936
Президент - Р.Л. Ахметов
Веб-сайт: www.shakhtar.com
E-mail: avc@shakhtar.com
Кольори клубу: помаранчово-чорні
Адреса: 83050, м. Донецьк, вул. Артема 86-а
Тел.: (062) 387-01-02, 387-01-03
Факс: (062) 387-01-04
Історична довідка:
До першого чемпіонату СРСР було допущено 27 команд, поділених за силами на чотири групи: А, Б, В, Г. У групі «В» за рішенням Всесоюзного комітету фізкультури місце для участі в змаганнях було надано команді вуглярів Донбасу. Команда одержала горде ім'я «Стахановець» на честь знаменитого новатора шахтарського руху Олексія Стаханова.
Організатором і першим головним тренером команди став Микола Григорович Наумов, який водночас був польовим гравцем - виступав у нападі. 2 травня 1936 року новостворена команда, поки що під прапором збірної міста, розгромила у товариській грі московський «Фрезер» - 6:0. Офіційний дебют команди відбувся у показовому матчі 12 травня 1936 на стадіоні ім. Балицького в Горлівці з одеським «Динамо» (2:3).24 травня 1936 р. «Вугільники» стартували у чемпіонаті СРСР матчем у місті Казань проти місцевого «Динамо» - поразка 1:4.
Війна застала «Стахановець» на п'ятому місці турнірної таблиці. Червень 1941 року - особлива сторінка в історії команди. «Стахановець» переміг у Москві чемпіонів країни московське «Динамо», виграв у Мінську й знову в Москві (у другої профспілкової команди). Підсиливши склад кращими футболістами Донбасу, «Стахановець» в 1938 році домігся права представляти свій край у групі найсильніших. І хоча наступні три роки команда стабільно посідала 11-12 місця, преса й футбольні фахівці давали високу оцінку грі донбаського колективу. І вже за результатами сезону 1940 року звання майстрів спорту були присвоєні Миколі Кузнєцову, Миколі Кононенку, Георгію Мазанову, Георгію Бікезіну, Григорію Балабе й Антону Яковлеву. 1945 році з довоєнного складу залишилось тільки 3 футболістів.
У 1957 року добровільне спортивне товариство «Шахтар» було ліквідовано, а команда «Шахтар» (Сталіно) відтоді представляла новоутворене товариство «Авангард». У чемпіонаті 1959 футболісти із Донбасу посіли останнє, 12 місце, і тільки чергова трансформація формату радянської першості врятувала команду від пониження у класі.
Після 1960-х років за «Шахтарем» по всьому Радянському Союзу закріпилася слава сильної кубкової команди. Тричі поспіль, у 1961, 1962 та 1963 роках донеччани виходили до фіналу Кубка СРСР і двічі вигравали його. Спеціалісти відзначали дещо прямолінійну, але вольову і швидку гру «гірників» із силовим акцентом.
1 жовтня 1996 року президентом футбольного клубу «Шахтар» став Рінат Ахметов, з ім'ям якого пов'язані подальший розвиток і процвітання клубу. З цього часу команда не опускалася нижче другого місця в національних розіграшах (більш того - друге місце сприймала як невдачу), тричі ставала чемпіоном країни (2002, 2005, 2006), вигравала Кубок України в 1997, 2001, 2002, 2004, Суперкубок України в 2005. Поставивши мету створити в Донецьку футбольну команду європейського рівня, її президент рік за роком робив усе для реалізації цього завдання.
Ахіллесовою п'ятою «Шахтаря» довгий час були єврокубкові двобої. Після відносно вдалого європоходу в 1997 році, коли «Шахтар» в 1/8 Кубка кубків двічі поступився італійській «Віченце», у наступних кампаніях його зупиняли скромні клуби: швейцарський «Цюріх», голландська «Рода»; у 2001, 2002, 2003 - болгарський ЦСКА із Софії, австрійська «Аустрія» і румунське «Динамо» з Бухареста відповідно. Правда, «Шахтар» (головний тренер - Віктор Прокопенко) встиг відчути смак Ліги чемпіонів в 2000 році, куди пробився у двоматчевому раунді із празькою «Славією» завдяки голу Андрія Вороб'я на останніх секундах основного часу матчу у відповідь. «Шахтар» відкрив для себе Європу, Європа ближче познайомилася з «Шахтарем».
В 1999 році створюється дитячо-юнацька школа ФК «Шахтар». У цьому ж році на місці старої тренувальної бази відкривається сучасна СТБ «Кірша» - одна із кращих у Європі. Відповідно до вимог УЄФА модернізується стадіон «Шахтар».
Навесні 2000-го в «Шахтарі» з'явився перший легіонер з далекого зарубіжжя - румун Маріан Аліуце. Рік у рік команда стала поповнюватися гравцями національних збірних Нігерії, Хорватії, Румунії, Чехії, Польщі, Сербії й Чорногорії, Македонії.
Відзначимо, що до перших золотих медалей в українській історії «Шахтар» привів іноземний тренер. Фахівцеві з європейським ім'ям Невіо Скале знадобилося півроку, щоб «Шахтар» нарешті зійшов на «золотий» п'єдестал. Після італійця з командою працював німець Бернд Шустер, а нині - румун Мірча Луческу, з яким «гірники» нарешті підкорили міжнародну вершину - завоювали Кубок УЄФА.
Досягнення:
Володар Кубку УЄФА - 2009
Чемпіон України - 2002, 2005, 2006, 2008
Срібний призер чемпіонатів СРСР - 1975, 1979
Срібний призер чемпіонатів України - 1994, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2003, 2004, 2007, 2009
Бронзовий призер чемпіонатів СРСР - 1951, 1978
Володар Кубку СРСР - 1961, 1962, 1980, 1983
Володар Кубку України - 1995, 1997, 2001, 2002, 2004, 2008
Володар Суперкубку СРСР - 1984
Володар Суперкубку України - 2005, 2008
Фіналіст Кубку СРСР - 1963, 1978, 1985, 1986
Фіналіст Кубку України - 2003, 2005, 2007, 2009
Юрій Дегтерев - кращий воротар сезону - 1977
Віталій Старухін - кращий футболіст СРСР і кращий бомбардир чемпіонату (26 м'ячів) - 1979
Михайло Соколовський - володар приза «Вірність клубу» (400 матчів, зіграних в складі однієї команди)
Олег Матвеєв - кращий бомбардир чемпіонату України (21 мяч) - 1997
Андрій Воробей - кращий бомбардир чемпіонату України (21 мяч) - 2001
Анатолій Тимощук - кращий футболіст України сезону 2004/2005 рр. за версією ПФЛ - 2005
1 ліга
