Нападник Вікторії Руслан Паламар поділився із клубною пресслужбою спогадами з дитинства, розповів про свій шлях у футболі та особисті принципи.
- Займатися футболом мене надихнув тато, - зізнається форвард. - Він із чотирьох років водив мене в парк набивати м’яч, а потім відвів у секцію. На подвір’ї теж весь час грали з друзями. Так футбол і став частиною мого життя.
- Чи були переломні моменти у кар’єрі?
- Мені пощастило в кар'єрі, важких травм вдалося уникнути. Тому складно відповісти на ваше питання.
- Ви пограли у низці одеських клубів, у Миколаєві, Гірнику-Спорті, Ниві з Бузової і в інших клубах. Де було найважче адаптуватися?
- Здебільшого з цим проблем не було. У командах з більшістю футболістів був знайомий, тому особливо ніде важкої адаптації не було.
- Який тренер найбільше вплинув на ваше становлення?
- Якщо чесно, то найбільше - тренери з дитячої школи, які закладали основу: техніку, мислення. Але виділити одного не можу — кожен дав щось важливе.
- Трьома словами опиши себе як футболіста?
- Спокійний, впевнений, технічний.
- Чим займаєшся у вільний час?
- Проводжу час зі своєю другою половинкою: гуляємо, можемо сходити у кав’ярню. Іноді граю в більярд, але зараз рідко. Свого часу мене запрошували грати в настільний теніс на високому рівні, але залишаюся вірним футболові.
- Чому саме Вікторія?
- В команду мені допоміг потрапити тренер, з яким я працював до Вікторії. Це Ігор Жабченко. А так, я знайомий з багатьма футбольними людьми, всі дуже добре відгукувалися про цю команду, говорили про стабільність і майбутнє у клубу. Так і вийшло, що я потрапив до Вікторії.
- Чи можеш ти порівняти атмосферу у Вікторії в різні часи? Чи змінилась вона?
- Думаю, атмосфера на тому рівні, що й була. Через останні погані результати настрій не найкращий. Але ми стараємось один одного підтримувати, не сумувати. Атмосфера звичайна як в будь-якій команді
- З ким із гравців найкраща взаємодія на полі?
- Виділю Данила Книша. Ми з ним до Вікторії вже грали в одній команді. То ж розуміємо один одного як на футбольному полі, так і за його межами.
- Чому граєш під восьмим номером?
- Він просто був вільним.
- Якби не вісімка, який би обрав номер?
- Подобається №22, під яким я довгий час виступав у Жемчужині. Але взагалі ж не номер грає у футбол. Для мене він особливого значення не має.
- Яким був найпам’ятніший матч у футболці Вікторії?
- Кубкова гра з ЛНЗ минулого року. Ми зрівняли рахунок на останніх хвилинах і виграли по пенальті. Дуже емоційний матч.
- Що для тебе означає бути гравцем Вікторії?
- Радий одягати футболку цього клубу, тут працюють якісні фахівці і класні люди. Хочеться допомогти керівництву досягти поставлених цілей та задач. Повторюся, для мене це важливо.
- Ким би ви стали, якби не футбол?
- Напевно, моряком. У мене морехідна освіта.
- Після завершення кар’єри хочеться залишитися у футболі?
- Так. Я все життя у футболі, і не бачу себе в іншій сфері.
- Тренером себе уявляєте?
- Так. Скоріш за все хочеться працювати із дорослими, бо з дітьми важко. Але я поки чинний гравець і дивитися так далеко не хотів би. Але у футболі хочеться залишитися.
- Яка найбільша футбольна мрія Руслана Паламаря?
- Складен питання. Найближча і реальна ціль - допомогти Вікторії вийти в УПЛ. А так мрія - грати якомога довше і без травм.
- Щоб ти хотів сказати вболівальникам Вікторії?
- Приходьте на стадіон, підтримуйте нас. Бо в першу чергу ми граємо для вас! Так, поки не все виходить, але в майбутньому будемо більше радувати вас перемогами!
Пресслужба ПФЛ за матеріалами fcviktoria.com.ua
