Фото: ФК Чернігів

Головний тренер ФК Чернігів Валерій Чорний підбив підсумки першої частини сезону в VBET Першій лізі, оцінив виступ команди, розповів про кадрові виклики, селекційні плани на зиму та поділився баченням розвитку клубу в умовах війни. Окремо — про кубковий шлях, роботу в Чернігові під постійними тривогами та відповідальність перед містом і вболівальниками.

— Команда наразі посідає 11-ту сходинку в турнірній таблиці та має ще два матчі в запасі. Наскільки поточний результат відповідає вашим очікуванням перед стартом сезону?
— Якщо виходити з тієї кількості ігор, які ми зіграли, то ми розуміємо, що є ще дві гри, які ми так само можемо виграти, і тоді картина зміниться. Якщо брати ситуацію, яка є зараз, то, в принципі, все непогано: маючи ці два матчі, ми можемо бути всередині турнірної таблиці, і це ті місця, на які ми розраховували на початку сезону.

— Якщо підсумувати статистику, то у Другій лізі разом із перехідними матчами команда має дев'ять перемог і лише одну нічию. Якщо ж порівнювати з Першою лігою, ситуація там дещо інша. У чому, на вашу думку, полягає ключова різниця між рівнем Другої та Першої ліг?
— Рівень відрізняється дуже суттєво, і цей рік у VBET Першій лізі — незвичайний. Ми повернулися до старого формату, і всі команди добротні, немає прохідних матчів. Виділяється, умовно кажучи, Буковина. Усі інші команди — це ті, з якими можна грати і перемагати. Якщо брати рівень Другої ліги в минулому році, то так — ми посилилися, створили гарну команду, на одному диханні пройшли довгий етап і виграли майже всі ігри. Але, як виявилося, цього недостатньо для Першої ліги.

— Багато хто називає нинішній сезон Першої ліги одним із найрівніших і найконкурентніших за останні роки. Чи згодні ви з цим і як оцінюєте рівень суперників?
— Я вже трохи казав про це. Я один із перших, хто говорив про те, якою буде ця ліга. Ми розуміли, що це буде, мабуть, за останні 10 років, а може й більше, найсильніша Перша ліга. Щороку були команди трохи слабші, трохи сильніші. Зараз ви бачите за турнірною таблицею, що всі поруч, і будь-яка команда може обіграти свого суперника. Тому йде боротьба за всі місця. Я скажу, що наші очікування, як і очікування багатьох інших людей, виправдалися.

— Було багато ігор, у яких команда діяла добре, але результат цього не відображав. У чому причина таких розбіжностей між грою та результатом?
— Не завжди результат відображає події на полі. Я скажу, що ми не змогли посилитися в тій мірі, в якій хотіли перед початком Першої ліги. Але на це є свої причини. Нам не вистачило кадрового потенціалу, було багато травм і дискваліфікацій у ключових футболістів. Якби цього не сталося, початок сезону був би дещо іншим. Але ми розуміємо, що чемпіонат дуже довгий. Перша частина складається з 18 матчів плюс кубкові ігри. Тут є наше недопрацювання в селекційній роботі, яке ми спробуємо виправити взимку. Тому нам доводилося в деяких матчах використовувати футболістів не на тих позиціях, на яких вони мають грати.

Наприклад, ми кілька ігор узагалі грали без номінальних нападників. Це дає свій відбиток. Плюс після переходу з однієї ліги в іншу потрібно було трохи переналаштуватися — щодо швидкості, силової боротьби, агресії. Мабуть, ми непогано грали з м’ячем у перших матчах, але суперники здобували результат завдяки своїм бійцівським якостям або індивідуальній майстерності футболістів. Тому десь не вдавалося брати залікові бали. Згодом ситуація, як я вважаю, виправилася, і ми вже стали більш конкретними.

— Тренери багатьох команд скаржаться на слабку реалізацію. Що можете сказати в цьому контексті про ФК Чернігів?
— У кількох матчах ми створили достатньо багато моментів і реалізували їх. Були й ігри, де ми створювали моменти, але не реалізовували. Тут також потрібно розуміти, хто в той момент був на полі, які футболісти групи атаки грали. Але, наприклад, у останньому матчі з НК Пробій, який ми виграли 3:0, ми створили 5–6 моментів і забили 3 м’ячі. Тут немає на що скаржитися — реалізація була дуже хорошою. Тому ми будемо працювати над тим, щоб і надалі створювати моменти і, звичайно, реалізовувати їх.

— Чи достатньо в команді лідерів — як на полі, так і поза ним? І хто сьогодні виконує цю роль у вашій команді?
— У нас такі футболісти є. Щоб нікого не образити, хотів би виділити нашого капітана Максима Татаренка та віцекапітанa Олексія Зенченка, який багато років у клубі й є душею цього колективу. Також це досвідчені футболісти — Фатєєв і Картушов, які мають досвід виступів на найвищому рівні українського футболу. Вони багато чого приносять як на футбольне поле, так і в роздягальню.

— Які індивідуальні прогреси гравців цього сезону ви б відзначили найбільше?
— Як на мене, найбільше спрогресував Джиліндо Безгубченко. Це пов’язано, передусім, із роботою на тренуваннях і рівнем довіри, який ми йому надаємо в іграх. Він уже непогано розкрився, але я вважаю, що в нього є потенціал гравця Прем’єр-ліги. Хто б які аванси не виписував, але лише через роботу, можливо, з часом ми побачимо його на вищому рівні, ніж той, на якому він перебуває зараз.

Є багато молодих гравців — ми залучаємо хлопців з U-19, і вони також прогресують. Їм просто потрібен час, щоб підлаштуватися під умови Першої ліги. Це все ж молодь, і вона нестабільна. Ми надаємо їм цей час, і вже два хлопці виходять на заміну. Це дуже тішить, адже це футболісти, які пройшли через нашу U-19.

Також сподобалися кілька футболістів, які прийшли до нас узимку. За останні матчі скажу, що загальна командна робота була досить рівною. Усі були єдиним колективом, який хотів виходити на поле й дарувати радість уболівальникам. Саме за останні дві гри хотів би відзначити всю команду.

Безгубченко — це футболіст групи атаки, і він виконує свою роботу досить якісно. Тому так, йому велика подяка, але тут треба дивитися на кожен окремий момент. Умовно кажучи, у матчі з Лівим Берегом я вважаю, що це забитий м’яч Новікова, адже він сам поборовся за м’яч. А Джиліндо потрібно було лише реалізувати момент. Якщо говорити про інші матчі, з Пробоєм він також зіграв досить якісно. Не на своїй основній позиції, з іншого флангу, але він виконував свою роботу своєчасно: де потрібно — обігрував, де потрібно — подавав. Це принесло нам результат. Як я казав раніше, він спрогресував, і хотілося б, щоб він не зупинявся.

Щодо Дідка та Дороша — вони досить рано, як для свого віку, дебютували. У них є футбольне майбутнє. На тренуваннях вони працюють досить гідно, але роботи ще дуже багато. Я думаю, що якщо вони не зупиняться, то отримуватимуть більше ігрового часу в наступній частині сезону. Але не лише вони — у нас є група з 5–6 футболістів з U-19, яких ми постійно залучаємо. Сподіваюся, що найближчим часом ігрову практику зможуть отримати й інші хлопці.

— Новіков і Койдан надовго вибували, Кулик досі відновлюється після важкої травми. Також наприкінці першої частини сезону травмувалися Шумило та Порохня. Наскільки серйозно постійні кадрові втрати в атаці вплинули на результати?
— Ви правильно відзначили, що це були саме футболісти групи атаки, і тому десь страждали наші результати. Це дуже впливає, адже доводилося виходити з ситуації й ставити футболістів на нехарактерні для них позиції. Звісно, не можна очікувати тієї ж якості, що й від профільних гравців атаки. Але, умовно кажучи, ті футболісти, які займали позиції нападників або крайніх форвардів, з часом — через 2–3 матчі — виходили на рівень, який допоміг нам наприкінці півсезону набрати такі важливі залікові бали.

— Наскільки складно зараз запрошувати нових футболістів у команду, яка базується та повноцінно працює в Чернігові в умовах війни?
— Ви знаєте, що ми акцентуємо увагу на футболістах — вихідцях із Чернігівської області, вихованцях чернігівського футболу. Ми намагаємося знаходити їх по всій країні. З різних причин багато хто не погоджується. Є футболісти, які грають у Прем’єр-лізі на інших умовах і за інші кошти. Ми наразі не можемо дозволити собі такий рівень заробітних плат.

— Що ви можете запропонувати потенційним новачкам? Простіше кажучи, у чому «фішка» ФК Чернігів?
— Мабуть, у колективізмі. У якості роботи й комунікації між тренерським штабом і гравцями. Насправді ми намагаємося створити атмосферу сім’ї. Люди, які до нас приходять, з часом часто кажуть, що це найкращий колектив, у якому їм доводилося працювати, і що вони раді приєднатися до нас. Я думаю, що дуже невеликий відсоток людей, які були або є в команді, хотіли б піти звідси. Так, існують різні фактори, але атмосфера, яка є в команді, на стадіоні й загалом у клубі, притягує. І ми будемо продовжувати працювати в цьому напрямку.

— Які завдання на трансферному ринку взимку вирішуватиме футбольний клуб Чернігів?
— Мабуть, більше будемо націлені на групу атаки, тому що в захисті в нас є добротна конкуренція. Ми можемо обирати гравців під конкретні матчі, проводити ротацію, і це, в принципі, постійно працює. Усі грають на хорошому рівні, конкурують і добре розуміють одне одного. А от у лінії атаки ситуація з травмами складніша: є позиції, на яких у нас одна або дві людини. Хотілося б більшої конкуренції, щоб загальний прогрес команди відбувався швидше. І щоб футболісти, які розуміють, що сьогодні вони грають, ставилися до своєї роботи ще якісніше, адже кожного дня на їхньому місці може бути інший гравець.

— Давайте поговоримо про кубкові матчі. Вихід до 1/4 фіналу Кубка України — це дуже велике досягнення як для команди, так і для всього Чернігова. Як ви оціните ці матчі, якщо подивитися на них більш холодно й аналітично?
— Для нашого клубу це дуже цікава й топова історія. Після переформатування Кубка багато команд отримали шанс дійти до певних стадій. Ми вже дійшли до чвертьфіналу, отримали суперника з нашої ліги, з яким, я думаю, зможемо поборотися. Якщо ми вже тут, то хочемо йти далі. Потрібно чітко відокремлювати: Кубок — це Кубок, чемпіонат — це чемпіонат. У кожному з цих турнірів у нас свої завдання.

— Навесні команда прийматиме Фенікс-Маріуполь у чвертьфіналі Кубка України. Це велика подія для клубу й міста. Як зберегти психологічний фокус до весни й не вигоріти завчасно?
— Вигоріти тут, у принципі, можливо. Наскільки я знаю, на такій стадії в нашій команді раніше грали лише двоє футболістів, тому це новий виклик і нові очікування. Ви ж бачили, як хлопці дивилися жеребкування — я думаю, вони мріють потрапити до півфіналу. Це історія, яка, можливо, пишеться один раз у житті. Я сподіваюся, що наш клуб буде розвиватися і колись дійде до фіналу, а, можливо, й виграє його. Але зараз ця історія триває, і я не думаю, що може бути якесь вигорання. Навпаки — емоції з наближенням до цього матчу лише зростатимуть.

— Чи може кубковий шлях стати додатковою мотивацією для команди в чемпіонаті та як ви мотивуєте футболістів грати на два фронти?
— Ні, не може. Як я вже казав, ми чітко розділяємо завдання в чемпіонаті та в Кубку. Ми налаштовуємося на кожну гру окремо і після неї вже готуємося до наступної — залежно від того, чи це матч чемпіонату, чи Кубка. По-іншому не можна. Що стосується емоційного стану, то, звичайно, після перемоги в чемпіонаті емоційний фон перед кубковим матчем буде хорошим, або навпаки. Але все ж таки це два різні турніри, і ми рухаємося від гри до гри.

— Повертаючись до початку інтерв’ю: у вас у запасі залишаються ще два матчі, які не були зіграні через повітряні тривоги. Наскільки важко працювати в місті, що регулярно перебуває під загрозою обстрілів, і як це впливає на тренувальний процес та психологічний стан гравців?
— Щоб зрозуміти, як це, потрібно побувати в нашому місті, попрацювати й потренуватися тут. Але я скажу одне: ми точно не скаржимося. Добре вже те, що ми взагалі граємо. Тому насамперед хочу подякувати Збройним силам України. Були матчі, коли суперники приїжджали й говорили, що готові чекати гри ще день-два, бо розуміють, де ми знаходимося і в яких умовах працюємо. Але були й не дуже приємні колективи, які вирішували свої локальні завдання й просто їхали від нас. Ми все одно з усіма дограємо — або зараз, або навесні, або, не хотілося б, але будемо боротися в кабінетах. Хоча, звичайно, хочеться грати на полі. Поки є регламент і військова адміністрація дозволяє нам проводити матчі, ми намагатимемося грати вдома.

— Чи відчуваєте ви особливу відповідальність перед містом і вболівальниками в ці часи? Що означає для вас і команди представляти Чернігів як єдину професійну команду міста?
— Це однойменний клуб із містом, і тут уже багато сказано. Сто відсотків ми відчуваємо відповідальність. Той час, у який ми живемо й працюємо, — це глобальний, світовий форс-мажор, з яким ніхто раніше не стикався. Ми знаємо настрій у місті, знаємо, що живемо під шахедами, ракетами, без світла. І кожна емоція, яку ми даруємо людям, навіть невеликій їх кількості, є важливою. Зараз у нас уже досить солідна армія вболівальників — тих, хто слідкує за нами по телевізору й приходить на матчі. Посмішки дітей, емоції друзів, батьків, колег — це дуже важливо. Ми робимо все, що від нас залежить. Інколи виходить краще, інколи гірше, але те, чого в нас не відняти, — це старання. Воно на першому місці, і ми будемо продовжувати працювати.

— Яким для вас особисто був цей рік як для головного тренера та спортивного директора? Які головні уроки ви винесли?
— У футбольному плані рік був дуже цікавим. Це рік, який я, сто відсотків, запам’ятаю на все життя. Ми виконали непросте завдання — вийшли з Другої ліги до Першої. Виконали його серйозно, солідно й отримали право представляти наше місто в Першій лізі. Як я вже казав, це дуже цікавий чемпіонат — найсильніший із тих, у яких я працював як тренер. Зараз є багато над чим думати в період, коли команда відпочиває. Футболісти відпочивають, а тренерський і адміністративний штаб продовжує працювати й аналізувати, як поліпшити нашу гру. Якщо говорити про висновки, то ми помилилися в тому, що думали: тією командою, яка грала в Другій лізі, зможемо достатньо якісно виступати в Першій. Можливо, так і було б, але велика кількість навантажень і матчів дала про себе знати. Нам потрібно було знайти 3–4 футболістів нашого рівня для конкуренції, і ці помилки ми спробуємо виправити взимку.

— Які стратегічні цілі ви ставите перед клубом на найближчі 2–3 роки?
— Тут, можливо, більше розкаже наше керівництво, якщо будете з ним спілкуватися. Що стосується цього сезону, то, як я вже казав, ми дуже хочемо закріпитися в середині турнірної таблиці. А далі, якщо все складатиметься добре, будемо намагатися рухатися вперед і вже тоді розмовляти з керівництвом про серйозніші завдання. Ви знаєте, що зараз багато коштів витрачається на інфраструктуру: будується нове поле, є конкретні терміни. Я сподіваюся, що навесні ми зможемо грати вже на своєму стадіоні, на якісному газоні. Це також накладає серйозний фінансовий відбиток на клуб. Коли інфраструктурні питання будуть закриті, більше ресурсів зможе спрямовуватися на першу команду, і тоді з’явиться можливість запрошувати футболістів вищого рівня та ставити більш амбітні цілі.

— Чи відчуваєте ви, що клуб рухається в правильному напрямку?
— Сто відсотків. Я це не просто відчуваю — я це знаю, бо, як ніхто інший, занурений у всі процеси, які відбуваються в клубі. Я знаю і про інфраструктурні моменти, і про внутрішні, командні, і про роботу академії. Та вертикаль, яку ми вибудовували, уже дає свої плоди, і я впевнений, що ми рухаємося правильним шляхом. А зважаючи на те, що ми працюємо в умовах війни, хочу окремо подякувати нашому керівництву — справжнім фанатам футболу, які в такий складний час вкладають великі кошти в те, щоб у нашому місті був спорт.

Пресслужба ПФЛ