Фото: ФК Нива В

---

Досвідчений атакувальний півзахисник Вадим Страшкевич має досвід виступів за юнацьку і молодіжні збірні України з футболу. Він грав за клуби на рівні Української Прем’єр-ліги (УПЛ) і Першої ліги, а також виступав у Польщі.

Зараз Вадим грає у друголіговій вінницькій Ниві, команді зі славетними традиціями. В інтерв’ю сайту Sport Arena 30-річний гравець детально розповів про всі щаблі своєї непересічної спортивної кар’єри. А також повідомив, чи прагне знову повернутися до більш високих ліг.

Зокрема, Вадим Страшкевич розповів про:

•     Як в юності тренувався і грав разом із іншим відомим калинівчаниним, зірковим динамівцем Віталієм Буяльським, а також про подальшу співпрацю із ним;
•     Про матч проти молодіжки Італії, де суперники чомусь виглядали років на десять старшими;
•     Про свою участь у важливій перемозі над Шахтарем;
•     Про різницю між польським і українським футболом;
•     Про звитяги в складі Минаю;
•     Про перспективи вінницької Ниви;
•     Про дітей-близнюків, один із яких займається футболом;
•     Про те, що полюбляє майже всі ігрові види спорту, а в дитинстві грав у хокей і баскетбол.

 В нашій дитячій команді було 4-5 юнаків, які грали у зв’язці із Буяльським

— Вадиме, Ви народилися у Калинівці (Вінницька область) у 1994 році. За яких обставин відбулося знайомство із футболом?

— Коли мені було років шість, я побачив, як хлопці ганяли м’яча. І самому також захотілось спробувати. Тому тато привів мене до знайомого тренера. Так і почалося моє футбольне життя. Першим наставником був Юрій Вікторович Шевчук. Він вів гурток у школі, де я навчався. Тобто це було на аматорському рівні. Я тренувався в цьому гуртку, потім перейшов до Калинівської ДЮСШ. Там тренував відомий юнацький тренер Валерій Катальчук.

— Що запам’яталося із цього періоду?

— Коли я прийшов до ДЮСШ, тренувався із хлопцями, на два-три роки старшими. Бо там різні вікові категорії об’єднували в одну групу. Грав на чемпіонаті області за команди 1991 і 1992 років народження.

Тренування разом із хлопцями старшого віку пішло мені на користь. Разом зі мною грав Віталій Буяльський, майбутній футболіст київського Динамо і збірної України. Він майже мій одноліток, 1993 року народження. Окрім нас, ще два перспективних юних футболісти виступали за команди усіх вікових груп.

— Які залишилися юнацькі спогади про Віталія Буяльського?

— Віталік одразу почав виділятися у футболі . Він такого вже зросту і такої же статури, як і я. Буяльський був прудконогим, швидким. Добре працював із м’ячем, із юних років мав хорошу техніку.

В нашій дитячій команді було 4-5 чоловік, які грали у зв’язці із Віталієм Буяльським. В тому числі, приміром, і колишній гравець вінницької Ниви Сергій Коломієць.

— У Вас залишилися дружні відносини із Буяльським до нинішнього часу?

— Так. Віталій у Калинівці регулярно влаштовує юнацькі футбольні турніри. Останні роки я не брав участь в організації цих новорічних змагань, тому що не був у місті.

А до цього підключався до їхньої організації. Я привозив футбольну форму, м’ячі. Дарував це рідній спортивний школі Калинівки, коли ще виступав за львівські Карпати.

В поєдинку за бронзу подужали Чорноморець

— Потім Ви перейшли на тренування до ДЮСШ Нива- Світанок (Вінниця), яка готувала резерв до професіонального клубу. Але затрималися там ненадовго. Чому?

— Мене взяли до команди Ниви-Світанок 1993 року народження. Адже я виділявся серед юнаків 1994 року народження. В складі нивівців тренувався півроку, після чого перейшов до Львівського державного училища фізичної культури і спорту. Разом із батьками бачив там перспективу для розвитку.

— З якими відомими майбутніми відомим профі вчилися разом?

— Приміром, разом тренувався із Амбросієм Чачуа (зараз грає за львівські Карпати), Володимиром Костевичем (багато матчів провів на високому рівні за київське Динамо), Тарасом Кучковським (виступає за Скалу 1911 зі Стрия). Взагалі разом зі мною вчилися багато хлопців, які заграли на високому професіональному рівні.

— Чим запам’ятався цей період?

— Одного разу ми вдало зіграли у вищій лізі Дитячо-юнацької футбольної ліги України. Вийшли до фінальної частини і в підсумку стали бронзовими призерами. Нашими конкурентами тоді були юнацькі Шахтар і Динамо, які майже кожен рік грали між собою у фіналах.

Це був другий рік мого навчання у спортінтернаті, коли я вчився у дев’ятому класі. В поєдинку за бронзу ми подужали Чорноморець з Одеси, у якого також була непогана команда на той час.

— У Вас тоді було амплуа атакувального півзахисника, як і зараз?

— У Калинівці я починав грати опорного півзахисника. Коли прийшов до спортінтернату, мене почали використовувати в ролі крайнього півзахисника. В дублі Карпат знову почали задіювати в середині поля, під нападниками.

— У Львівському училищі Вас тренував Ярослав Дмитрасевич. Це відомий фахівець в українському футболі. У свій час він тренував навіть нинішнього тренера вінницької Ниви Юрія Ярошенка. Не з цим випадково пов’язаний ваш перехід до вінницької Ниви?

— Ярошенко і Дмитрасевич і зараз — хороші знайомі. Але це зовсім не стосується того, що я потрапив до Вінниці і граю за Ниву.

Виходив у матчах проти Динамо і Шахтаря

— Ви грали в 2011 році за юнацьку збірну України U-17 проти однолітків з Ізраїлю. Лише одного разу отримували виклик за юнацьку збірну?

— На товариський матч проти Ізраїлю викликали, коли я грав за Карпати U-17 . Це був випускний рік. Я вийшов на заміну приблизно на півгодини. Тренером юнацької збірної тоді був Юрій Мороз. Потім я виступав вже за молодіжну збірну України U-20, адже перейшов до іншої вікової категорії.

— Що найбільше запам’яталося в складі молодіжки?

— Тоді тренером збірних команд України U-20 і згодом U-21 був колишній гравець київського Динамо Олександр Головко. До речі, нині він тренує першоліговий Діназ із Вишгорода (Київська область). В складі збірної було цікаво порівняти гравців з інших країн і нас. Згадую, як ми поїхали до Італії на товариські ігри (у складі збірної України U-20). Поступилися із рахунком 1:2, причому я провів тайм на полі. Проти нас вийшли кремезні дядьки. Нав вигляд їм було під 30 років. Також приємні спогади лишилися після виступу на Кубку Анталії у Туреччини. Це вже в складі збірної України U-21.

— З ким із нині відомих гравців ви грали за ту збірну?

— В тому колективі виділявся Іван Петряк, який нині виступає за житомирське Полісся. Також за збірну я виступав разом із Чачуа та іншими карпатівцями.

— У львівських Карпатах Ви грали за молодіжку, а також провели 39 матчів за основну команду. Вона тоді виступала у Прем’єр-лізі. Пам’ятаєте свій дебют в елітному дивізіоні?

— Я тоді вийшов лише на чотири хвилини. Ми боролися проти Маріуполя на виїзді. Зіграли із рахунком 0:0. Вже в наступному матчі, проти Волині (Луцьк), у мене був вже повноцінний дебют в УПЛ. Результат тієї гри — 1:1. Я тоді вийшов на півгодини, віддав гольову передачу і допоміг зрівняти рахунок.

— Ви паралельно виступали за основний і молодіжні склади, вірно?

— В 2013 році я дебютував за основні Карпати. Молодих хлопців випускали на поле потроху. Давали грати по 5 — 25 хвилин. Як відомо, коли бракує ігрової практики, то тебе відправляють до молодіжної команди. Це допомагає набути впевненості вийти наступного дня вже в складі основного колективу.

Після матчу із Волинню я вийшов у стартовому складі. Чотири матчі поспіль зіграв у старті. Потім травмувався і пропустив завершальні матчі до зимової перерви.

Далі грав за молодіжну команду і знову отримав травму. У весняний період повністю не відновився.

— Ви грали за Карпати проти грандів українського футболу. Які враження залишилися від цього?

— Я виходив у матчах проти Динамо і Шахтаря. У гірників ми навіть виграли з рахунком 3:2, це було у 2013 році. Тоді мою гру позитивно відзначали експерти. Але на цьому я не зациклювався, бо в 19 років не треба думати про те, хто і як тебе оцінюю. Натомість треба старатися на поле і демонструвати якомога кращу гру.

— Ця перемога над Шахтарем була невипадковою, бо у Карпат на той час була потужна команда, погоджуєтеся?

— Тоді у нас була непогана команда, яка складалася переважно із футболістів з досвідом виступів в Єврокубках. Приміром, грав разом з Олександром Гладким, який раніше виступів у Шахтарі і Дніпрі. Потім лідерів виставили на трансфер. Всі, хто не погодилися на нові умови, пішли з команди.
Рівень польської Другої ліги приблизно відповідає нашій першій

— В 2017 році Ви підписали контракт з першоліговим рівненським Вересом, але грали там рідко і перейшли до Полтави. Втім, і там затрималися ненадовго. Які були причини цього?

— В складі Вересу я взяв бронзову нагороду в Першій лізі . Нагадаю, тоді спричинився скандал, коли Десна (Чернігів) зайняла друге місце у Першій лізі, але не пройшла атестацію до УПЛ. Замість неї до еліти включили наш Верес. Я тоді поїхав на збори, домовився про умови. Але в рівненській команді було 25 — 27 гравців, а лишити треба було 22.

Перейшов до ФК Полтава у 2017 році. Перед цим у мене був своєрідний футбольний застій. Треба було щось змінювати! Але я прийшов на початок сезону, за три дні до старту чемпіонату. Влитися у колектив було важко! Бо нова для мене команда, новий тренер. Наставник ???? ставився до мене добре, але вже мав сформований кістяк колективу. Тому згодом, у 2018 році, я перебрався до луцької Волині. До речі, в складі Полтави ми грали перехідні матчі, але за їхнім підсумком не потрапили до Прем’єр-ліги.

— У Волині затрималися ненадовго, тому що вирішили спробувати свої сили за кордоном?

 — У Волині була задача зберегти команду в Першій лізі. Коли ми відіграли останню гру, дізналися, що буде новий тренер, і колектив зміниться на 70-80 % відсотків. Адже клуб отримував високі задачі.

Тоді я вирішив поїхати за кордон, де ще не виступав, спробувати для себе щось нове. Перейшов до команди Ресовія (Польща).

— Ресовія — колектив Другої ліги чемпіонату Польщі. Можете порівняти рівень гри команд у цьому дивізіоні з аналогічним українським?

— У Польщі існують Вища, Перша і Друга ліги. Але рівень їхньої Другої ліги приблизно відповідає нашій Першій. За Ресовію грав в основному складі. Хоча був період, коли вимушений був повернутися в Україну за візою. Через це два тижні не тренувався, втратив певною мірою форму і деякий час виходив лише на заміну.

В Польщі забив три голи, виступав там півроку. Перший місяць — два все було нормально, а далі стало важко в першу чергу в психологічному плані. Адже грав у іншій країні, новому для себе місті Жешув. Під кінець сезону було важко морально і хотілося вже додому — до близьких, рідних і дітей. Тому я вирішив повернутися в Україну.

— Чим польський футбол кардинально відрізняється від українського?

— Практично нічим. Хоча є певні нюанси. Польські команди по-різному підлаштовуються під суперника. Всі вони можуть грати у швидкий футбол, використовувати довгі передачі тощо. Багато польських команд працюють суто на результат. Тобто намагається забити один гол, після чого грати виключно в оборони. І чимало матчів фактично йшли до першого забитого м’яча, хоча суперники були приблизно рівними.
В другому колі всі матчі Минаю були вирішальними

— Взимку 2019 року Ви стали гравцем команди Минай (Закарпаття). В її складі грали в основі і здобули срібло Другої ліги і золото Першої ліги. Завдання підвищуватися в класі стояло?

— З самого початку, коли з’явилася команда Минай, вона ставила перед собою високі цілі. Виграла чемпіонат області, Кубок України серед аматорів і заявилася до Другої ліги.

Одразу стояло завдання підвищитися в класі. Коли ми вийшли до Першої ліги, на початку сезону стояло завдання – не вилетіти. Але, коли ми видали потужну серію перемог і завершили перше коло на третьому місці, цілі змінилися. Бо, як відомо, апетит приходить під час їжі. І тоді нам поставили високе завдання — вийти до Прем’єр-ліги!

— Які перемоги разом із минайцями у Першій лізі особливо пригадуються?

— Дебютна наша перемога була над одеським Чорноморцем. Ми вважалися андердогами цієї зустрічі. А одесити лише вилетіли із Прем’єр-ліги.

Ми знали, що суперник буде атакувати і пресингувати, але грали у свій футбол. Минай переміг із рахунком 1:0, причому м’яч забили на 94-й хвилині. Зробили це із пенальті. Його призначили після того, як ми вибігли в контратаку, і нашого футболіста збили в штрафному майданчику.

— А який матч із Минаєм був вирішальним в плані боротьби за золото і підвищення в класі?

— В другому колі всі матчі були вирішальними. Ми боролися за перемогу із Рухом, Металістом та іншими потужними командами. Президент Валерій Пересоляк поставив завдання вийти в Прем’єр-лігу, і ми його виконали.

 — Чому не залишилися грати в Прем’єр-лізі із цим клубом?

— До Минаю тоді взяли багато нових виконавців із Прем’єр-ліги. Всі розуміють, що таке футбольне життя. Для футболіста – це нормально: сьогодні тут, завтра там..
Ми виграли перші шість матчів в Другій лізі

— Отже, у 2020 році Ви перейшли до Буковини. Друга ліга – це був крок назад?

— Період в Буковині був цікавим. Адже в Чернівцях дуже люблять футбол, а на матчі ходять багато глядачів. Відвідуваність там завжди була однією з найвищих у Другій лізі. Стадіон Буковина вміщує 12 тисяч глядачів, а на ігри приходили 4-5 тисяч.

— Через півроку Ви стали гравцем команди Карпати (Галич). Спочатку це був невідомий загалу вболівальників клуб, який водночас демонстрував непоганий футбол. Нагадайте, що це був за колектив.

— Тоді із Карпатами (Львів) була проблема. За борги цю команду опустили з УПЛ до Другої ліги. Причому заявляти за львівський клуб можна було лише своїх вихованців. А у Карпат із Галича (Івано-Франківська область) був практично той же власник. І до цього колективу можна було брати будь-який футболістів. Коли мені запропонували грати за команду Галича, я погодився , бо вирішив повернутися у край, де прожив близько 13 років.

Перед галичанами керівництво поставило завдання одразу вийти до Першої ліги, хоча шансів на це було обмаль. Ми провели хороший навчально-тренувальний збір у Туреччині. І навіть виграли перші шість матчів в Другій лізі.

По ходу турніру були на другому місці. Залишилося лише не програти конкурентам з Ужгорода та Хмельницького. Але не змогли протриматися на чолі турнірної таблиці і завершили чемпіонат на четвертому місці. Це сталося після прикрої осічки в матчі з Оболонню (Київ).

— Після команди із Галича Ви виступали за Любомир (Ставище Київська область) . Ця команда виявилася аутсайдером Другого дивізіону. Хоча спочатку мала амбітні плани. Чому так трапилося?

— У Ставищі збирали нову команду. Створили хороші фінансові умови. Запрошували футболістів, які мали досвід виступів у Першій та Прем’єр-лізі. Але почалася війна, і цей проєкт закрився. Спонсори відмовилися далі фінансувати команду. Любомир був на останньому місці , але з Другої ліги не вилітав. Бо позаду був ще столичний Рубікон, який знявся зі змагань.
У вінницької Ниви є потенціал

— До вінницької Ниви, свого нинішнього клубу, Ви прийшли у 2022 році. Запросив до команди президент клубу Артур Загорулько?

— Я сам зателефонував до Ниви, щоб дізнатися, чи можна приїхати на перегляд. Сидів вдома разом із батьками у Калинівці і не мав в той момент роботи.

Тоді наставником Ниви був Олександро Горяїнов, якого дуже швидко змінив Олег Остапенко. А харків’янин очолив команду Металіст U-19. Я почав тренуватися у Ниві і готуватися до чемпіонату України.

— Тоді за Ниву виступали переважна молодь. А зараз колектив в цілому став більш досвідченим, погоджуєтеся?

— Я би так не сказав. У Ниві зараз 5 — 6 досвідчених гравців, решта молоді виконавці.

— Приємно було повернутися на свою малу батьківщину?

— Я ще коли грав у Галичі, казав, що повернуся на Вінниччину. Хотів грати у рідному місті. Я провів у Вінниці багато часу, коли виступав за юнацьку Ниву-Світанок. Пізніше нерідко приїздив до Вінниці спостерігати за матчами основної Ниви. Моя сестра працювала у Вінниці, і ми разом приїздили дивитися деякі ігри. А взагалі я завжди слідкував за виступами вінницької Ниви, вболівав.

— Перед сезоном ставилося завдання бути серед лідерів, але Нива фінішує в середині турнірної таблиці. Чому так сталося?

— Нові задачі будуть ставитися вже перед початком сезону. Головне — щоб всі наші футболісти залишилися здоровими, без серйозних травм.

— Вболівальники Ниви чекають відродження славних традицій…

— Вони мають розуміти, що не все буває одразу. Деякі команди формуються не рік і не два. Приміром та ж потужна луганська Зоря лише на третій рік кардинального оновлення почала давати хороші результати.

У вінницької Ниви є потенціал. Юрій Ярошенко — досвідчений і кваліфікований тренер. Він пропонує нам цікаву філософію футболу. Але її ще треба втілювати на полі та виконувати всі вказівки наставника.

Також важливо, що у нас, нарешті, є своя тренувальна база, власний куточок. У будь-який час можна поїхати на базу і потренуватися там.

— Зараз вам 30 років. Ще не так багато. Є бажання знову пограти у Першій лізі чи в УПЛ?

— Звичайно. Але поки що із вінницької Нивою я хочу вийти мінімум до Першої ліги, щоб порадувати відданих місцевих вболівальників. Це буде важливе досягнення для самої команди, її граючого президента і формуватиме імідж міста над Бугом. Бо дуже давно вінницька Нива не виступала в Першій лізі.
По телевізору люблю дивитися всі види спорту, особливо — ігрові

— На кого із зірок футболу рівняєтеся? За які команди вболіваєте?

— Мені подобається, як зараз грає бельгієць Кевін де Брюйне. Він багато пережив, переходив із команди до команди. Зараз знайшов себе у Манчестер Сіті і вийшов на високий рівень. Кевін — дуже розумний і майстерний футболіст.

Взагалі мені до вподоби, я грає в футбол Манчестер Сіті. Втім, його гравці дуже багато возять м’яча. Якби вони більше загострювали у чужих воріт , результат був би кращим.

Довідка Sport Arena

    Вадим Страшкевич народився 21 квітня 1994 року у Калинівці (Вінницька область).
    Вихованець вінницького і львівського футболу. На юнацькому рівні виступав за Ниву-Світанок (Вінниця), УФК і Карпати (Львів).
    В 2011 році провів єдиний матч за юнацьку (U-17) збірну України проти однолітків з Ізраїлю.
    Впродовж 2014-2016 років викликався до складу молодіжної збірної України, брав участь у відбіркових змаганнях до чемпіонату Європи. У футболці молодіжної збірної провів сім офіційних матчів, де відзначився двома голами.
    Грав за 9 професіональних клубів, в тому числі за команду УПЛ Карпати (Львів).
    У Першій лізі чемпіонату України ставав переможцем (сезон 2019/2020 років), срібним (сезон 2017/2018 років) і бронзовим призером (сезон 2016/2017 років).
    У Другій лізі був срібним призером (сезон 2018/2019 років).

 

Пресслужба ПФЛ за матеріалами SportArena